Колиска на орбіті. Збірка [Артур Чарльз Кларк] (fb2) читать постранично, страница - 5

перцепієнта. Я не одразу усвідомив, що вони намагаються передати мені думки. Може, такі проекційні апарати для посилання думок — одне з наукових досягнень, яке вони нам передадуть.

— Можливо, — відповів Промисловець. — Однак, зважте на зміни, які стануться в нашому суспільстві. Передавач думок!

— А чом би й ні? Зміни нам корисні.

— Я так не вважаю.

— Зміни небажані лише у старості, — сказав Астроном. — Але й раси старіють, як люди.

Промисловець кивнув на вікно.

— Бачите цю дорогу? Вона тут споконвіку. Не знаю відколи, але зовсім, як нова. Навряд чи ми зуміли б прокласти тепер таку дорогу. Тоді ж раса була молодою.

— Тоді? Так. Принаймні, вони не страхались нового.

— Краще було б навпаки. Що сталося з нашими пращурами? Вони знищені, докторе! Що гарного у молодості й новому? Нам тепер краще, у світі панує мир і спокій, ми собі поволі рухаємося вперед. Раса нікуди не йде. Зрештою, нема й куди. Вони, ті, хто проклав дорогу, довели це. Як і обіцяв, я поговорю з вашими гостями, коли вони прийдуть. Але мені здається, доведеться просити їх повернутись назад.

— Раса не рухається нікуди, — переконано сказав Астроном. — Вона прямує до цілковитого занепаду. У моєму університеті з року в рік менше студентів. Дедалі менше пишеться книжок, все менше провадиться досліджень. Старий дрімає на сонечку: його дні затишні й спокійні, однак із кожним днем він усе ближче до смерті.

— Ну, годі, годі, — примирливо сказав Промисловець.

— Стривайте. Вислухайте мене. Перш ніж написати вам, я вивчив ваше фінансове становище.

— І з’ясували, що я платоспроможний? — усміхаючись, урвав його Промисловець.

— Авжеж. Вам, я бачу, смішно? Може, й так. Ви менше платоспроможний, ніж ваш батько. А він був менше платоспроможний від вашого діда. А ваш син, можливо, взагалі виявиться неплатоспроможним. Планеті все важче утримувати промисловість на сучасному рівні, хоча цей рівень геть низький порівняно з колишнім. Ми повернемося до натурального господарства, а потім? До печер?

— А якщо ми збагатимося новими науковими знаннями, все зміниться?

— Справа не тільки в цьому, суть у самій зміні, розширенні горизонтів. Слухайте, пане, я вибрав вас не лише тому, Що ви багаті, маєте вплив у державних колах, а тому, що у вас незвична для нашого часу репутація людина, яка може порвати з традиціями. Наші співвітчизники чинитимуть опір, а ви знаєте, як треба діяти, щоб…

— Щоб відродити молодість нашої раси?

— Саме так.

— З її атомними бомбами?

— Атомні бомби, — підхопив Астроном, — не обов’язково означають загибель цивілізації. Наші гості також мали атомну зброю або щось подібне на своїй планеті, але вціліли, бо не згорнули рук. Невже ви не розумієте? Не бомба уразила нас, а контузія. Може, це наш останній шанс щось змінити.

— Скажіть-но, — почав Промисловець, — а чого натомість хочуть ці друзі з космосу?

Астроном завагався.

— Буду з вами щирий, — нарешті промовив він. — Вони прибули з планети, маса якої більша від нашої. Наша багатша на легкі елементи.

— Їм потрібен магній, алюміній?

— Ні, пане. їм потрібні вуглець і водень. Вугілля й нафта.

— Справді?

— Вам кортить спитати чому істотам, які опанували космічні перельоти, а, отже, оволоділи атомною енергією, потрібні вугілля та нафта? На це питання не спроможний відповісти.

— Тоді це зроблю я, — посміхнувся Промисловець. — Це незаперечне підтвердження правдивості ваших слів. Якщо не вникнути в суть, може здатися, що володіння атомною енергією виключає користування вугіллям та нафтою. Але це не лише сировина для виробництва енергії, вони завжди будуть базовою сировиною для всіх галузей органічної хімії. Пластмаси, барвники, медикаменти, розчинники. Промисловість не може існувати без них навіть у вік атома. Проте, якщо вугілля та нафта — невисока платня за клопоти і муки молодої раси, я вважаю, вони нам дорого обійдуться, якщо ми нічого не матимемо натомість.

Астроном зітхнув і сказав:

— А от і наші хлопчики.

З прочиненого вікна було видно, як ті стояли на зеленій галявині й про щось жваво гомоніли. Син Промисловця зробив владний знак, син Астронома кивнув у відповідь і подався до будинку.

— Ось молодь, про яку ви говорили, — сказав Промисловець. — У нашої раси стільки молоді, скільки треба.

— Так, але ми ростимо їх, щоб вони швидше запліснявіли.

Щуплий скочив у кімнату, грюкнувши дверима.

— Що трапилось? — незадоволено спитав Астроном.

Щуплий здивовано звів на нього очі й закляк на місці.

— Вибачте, будь ласка. Я не знав, що тут хтось є. Перепрошую, що потурбував, — він силувався говорити якнайввічливіше.

— Дарма, — сказав Промисловець.

— Навіть коли в кімнаті немає нікого, сину, не обов’язково грюкати дверима, — повчально сказав Астроном.

— Пусте, — повторив Промисловець. — Хлопець не зробив нічого лихого. Ви лаєте його, бо він молодий. І це ви, з вашими поглядами. Іди-но сюди, хлопче, — звернувся він до