Колиска на орбіті. Збірка [Артур Чарльз Кларк] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (92) »
А. Азімов МОЛОДІСТЬ
1
У шибку брязнули камінчики — і хлопчик сонно завовтузився. Брязнули ще раз — прокинувся. Сів у ліжку, весь напружився. Минули секунди, поки збагнув, де він. Звичайно, він не вдома. Він за містом. Тут холодніше, ніж вдома, за вікном зелень. — Щуплий! Шепіт був хрипкий, сторожкий, і хлопчик кинувся до вікна. Насправді його не так звали, та новий друг, з яким він недавно заприязнився, ледь кинувши оком на його худорляву постать, сказав: — Ти — Щуплий! — і додав: — А я — Рудий. Справжнє ім’я у нього також було інше, але “Рудий” цілком пасувало йому. Вони здружилися одразу тією безкорисливою, щирою дружбою, яка завжди буває в дітей, доки вони не стануть дорослими. Щуплий гукнув: — Гей, Рудий! — і радісно замахав другові, струснувши із себе залишки сну. Рудий хрипким шепотом урвав його: — Тихше! Хочеш усіх розбудити? Щуплий тільки зараз помітив, що сонце ледве підхопилося над невисокими пагорками, тіні ще довгі й бліді, а трава росяна. Він притишено спитав: — Чого тобі? Рудий подав знак вийти. Щуплий похапцем одягнувся, вдоволений, що може обмежити сьогодні ранковий туалет: побризкався ледь тепленькою водичкою. Поки біг до виходу, вона висохла, однак надворі шкіру знову зволожила роса. Рудий сказав: — Тихо, ти, бо як прокинеться мама, або татко, або твій татко, або навіть хтось із слуг, буде лементу: “Негайно вернись додому! Бігатимеш по росі — застудишся й помреш!” Він так схоже передав інтонацію, що Щуплий розреготався й подумав: “Кращого товариша годі шукати”. — Ти щодня ходиш сюди, Рудий? — поцікавився він. — Завжди удосвіта? Га? Ніби весь світ належить лише тобі, правда ж, Рудий? Навколо ні душі, і так все гарно. Він почувався гордим: йому дозволили ступити у цей прекрасний світ. Рудий скоса глянув на нього й недбало сказав: — Я вже давно на ногах. Ти нічого не чув уночі? — А що? — Та гриміло. — Невже була гроза? — здивувався Щуплий. Він ніколи не міг спати під час грози. — Та ні, лише грім. Я почув, як гримнуло, визирнув із вікна, а дощу не було. Лише зірки, і небо якесь білясте, розумієш? Щуплий зовсім не був того певен, але кивнув на знак згоди. — От я й вирішив вийти, — вів далі Рудий. Вони йшли зеленою обочиною бетонної дороги, яка розділяла навпіл довколишню місцевість, вилася вниз долом і щезала між пагорками. Дорога була дуже давня: навіть батько Рудого не міг сказати синові, коли її проклали, проте ні тріщинки на ній, ні вибоїнки. — Таємницю умієш берегти? — спитав Рудий. — Аякже! Що за таємниця? — Таємниця та й годі. Може, скажу, може, й ні. Я ще й сам не вирішив. Рудий зламав на ходу довгу гнучку стеблину папороті, акуратно пообскубував листочки і хльоснув нею, мов батіжком. Мить — і він уже в уяві на баскому коні, що- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (92) »
Последние комментарии
9 часов 3 минут назад
21 часов 35 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 6 часов назад
1 день 7 часов назад