Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
що-небудь поза можливостями почуттів, ми не знаємо! А те, що ми поволі і безкінечно пізнаємо світ — це ясно кожному школяреві!..
— Цілком вірно — кожному школяреві! — спокійно підтвердив оратор. — Але питання йде про те, як ми його пізнаємо, наскільки глибоко…
— В безкінечному Космосі є безкінечні кількості різних невідомих нам існувань. Природа їхньої організації та координати, в яких вони знаходяться, чужі і недоступні для нас І ось, в той час, коли перед нами лежать безкрайні простори невивчених чудесних країн, ми повинні зупинитися на березі океану, який відділяє нас від тих чудес. Цей океан — Час і Простір! Так, кайдани Часу і Простору зв’язують руки і ноги людства, яке, незважаючи на «прогрес»— безсильне і жалюгідне!
— Ну, це вже занадто! — закричало з десяток голосів з різних місць залу.
— За кого він нас вважає?
— Що за неонігілізм?!
— Тихо! Джентльмени, це ж дуже цікаво!
— Геть!
Всі ці вигуки заглушив спокійний голос Барвицького:
— Ні! Не занадто… Я доведу це!
— Справді, давайте проаналізуємо справжнє становище людства. Куди пориваються люди, що хочуть, які їхні перспективи в майбутньому?..
— Незаперечні заслуги науки в полегшенні праці людини, у виробленні засобів для більш швидкого пересування у створенні засобів зв’язку на відстані та інше… Все це робиться для того, щоб максимально задовольнити різноманітні потреби людей. Але самі вони — «Царі природи» — для чого живуть і куди йдуть? Це не пусте запитання, не треба іронічних поглядів! Адже ніякі потуги соціологічних наук, які звуть людей до справедливого суспільства, і ніхто з вас не приховає і не спростує того, що в даний час людина відрізняється від тварини тільки своїм інтелектом та тим, що може більш повніше задовольняти свої забаганки чи бажання — як хочете! В усьому ж іншому — народження, короткочасне життя, зникнення разом з індивідом навіть найпрекрасніших його ідей чи бажань, смерть — ми подібні до нещасних тварин, життя яких з філософської точки зору безглузде. Можуть заперечити — адже наші діла приносять користь майбутнім поколінням! Пуста фікція! В майбутньому настане час, коли загине і наша планета і людство. То в ім’я чого ж всі незліченні страждання і страшна праця тисяч поколінь? Ради того, щоб колись на мертвому космічному тілі залишити тільки сліди діяльності нікчемних істот, які багато мільйонів років боролися ради ефемерних ідей, а потім забрали їх з собою в могилу, чи кинули в безодні Космосу?!
— Що ж ви пропонуєте? — вигукнуло тепер уже декілька роздратованих голосів. А той самий вчений, що кидав репліки, іронічно додав:
— Очевидно, шановний професор пропонує колективне самогубство для всього людства, якщо все наше життя ефемерне!..
— Не поспішайте з висновками, погано вихований молодий чоловіче! — відрізав Барвицький і говорив далі:
— Де ж вихід? Як глибше пізнати Світ? Як осмислити наше життя і зробити його більш перспективним?..
Весь зал притих.
Барвицький, очевидно, підходив до основного, ради чого він — професор університету — авторитетний вчений, виступив на Асамблеї, куди з’їхалися учені майже з усього світу.
І ось присутні почули слова, які примусили їх здивовано перезирнутись:
— Перш за все треба зробити людство безсмертним! Так, панове насмішники, — іменно безсмертним! І не окремих людей, а все людство!
— Ахінеї! — почулося кілька голосів. Вчені і всі присутні стримано і якось ніяково почали перемовлятись. Але оратор уже підняв руку, закликаючи до порядку схвильовану аудиторію.
— Не дивуйтесь! Я все з’ясую, панове! Судити будете потім Справа йде про те, щоб розірвати ланцюги Часу і Простору, які скували Людство і примусили його скніти в безглуздій метушні — політичній і соціальній — на нікчемній планеті, без надії відвернути коли-небудь невмолимий фатум Часу і Простору — народження, смерть, народження, смерть!..
— Я гадаю, що висновки теорії відносності відомі всім присутнім, і зупинятися на конкретизації їх я не буду Скажу основне…
— Ви всі знаєте, що для об’єкта чи суб’єкта, який летить в просторі з швидкістю променя, і об’єкта або суб’єкта, що знаходиться, допустимо, в звичайних умовах, на Землі, час буде проходити по-різному. Чим більша швидкість, тим менше «старіє» об’єкт або суб’єкт. Такий висновок теорії відносності. Людина, промандрувавши в Космосі кілька місяців, може повернутися на Землю через століття за земним часом. Страшний парадокс! Але в ньому, на щастя, вихід для всього людства. Це — та стежечка, те віконце, яке Природа залишила для нас в царство безкінечності і осмисленого безсмертного Буття!
Зал насторожився.
— Найбільша швидкість розповсюдження причинності — це швидкість розповсюдження променя. Так говорить теорія відносності. Я вважаю, що це неправильний висновок! Обмежені швидкості можуть бути тільки в обмеженому Всесвіті. Всесвіт же безкінечний, тому й швидкості в ньому можуть бути загалом безмежно великі! А раз
Последние комментарии
12 часов 1 минута назад
12 часов 17 минут назад
12 часов 30 минут назад
12 часов 35 минут назад
15 часов 7 минут назад
15 часов 11 минут назад