Юпітер з павою [Павел Гануш] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

однією рукою прочинив двері, і наступної хвилини забіяка, так і не спромігшись на опір, полетів до темного передпокою.

Це було зроблено швидко, чисто і досконало.

— Диви-но, — перевів подих хтось із лісорубів.

Секретар Новотний розкрив рота.

— Ти диви! — повторив він з повагою.

Тламіха вже заспокоївся, витер об штани руки і, добродушно посміхаючись, оглянув гостей.

— Що значить стара практика, — скромно, наче виправдуючись, зауважив він. — Був я колись — боже, до чого ж давно це було — цирковим борцем у трупі Гаєка. Пам'ятаєте такого, ні? Вельми солідна трупа була, але іноді так обдурять тебе з премією, аж загуде. Чим ще можу бути корисним, доки не зачинив?

У цю мить злякано заверещала жінка, що сиділа в кутку пиварні. Це був зойк, який рідко почуєш од сільської жінки. Так верещать міські панянки, коли по їхніх ногах пробіжить миша.

Присутні завмерли.

— Що з вами, пробі? — з острахом спитав секретар.

Жінка, заціпенівши, втупила очі у вікно, потім туди ж показала тремтячою рукою.

— Обличчя! Хтось зазирав сюди крізь вікно! Фе, бр-р-р! — здригнулася вона. — Аж по спині морозом сипонуло…

Хтось засміявся, а Новотний зітхнув з полегкістю.

— На біса ж ото так лякати людей?

— Ге, а коли воно справді було таке… — виправдувалася жінка. — Ти не смійся, Ружо! Він дивився якось незвичайно. Потім враз відсахнувся.

Новотний підійшов до вікна.

— Хто б це сюди, вибачте… — буркнув, прочиняючи вікно. Якусь мить він вдивлявся у темряву. — Звичайно, — глузливо мовив секретар, — ніде нікого. Лише Здобинський вештається біля ставка. Привиділося то вам — ідіть краще спати!

— Ходімо разом, — попросила жінка сусідок. — Ходімо разом, я сама не піду…

Новотний підійшов до Войти:

— Ну, то що? — спокусливо почав секретар. — Може, ще одну партію?.. Що це з тобою? Над чим замислився?

Войта Марек здригнувся, розплющив очі і перестав насвистувати.

— Га, — посміхнувся він, — нічого, Емілю. Я нарешті задовольнив свою цікавість — чотири тижні мені не давало спокою питання, де Тламіха понівечив собі вуха. І як бачиш — кожен наслідок має свою причину, а кожна причина має свій наслідок! Здорово усе в світі влаштовано, правда?

Настрій у добродушного секретаря зіпсувався остаточно.

— Ну й думки ж у тебе, — роздратовано фиркнув він. — Теж мені, відпускник. Скоріше… — Секретар не закінчив.

— Поліцай, ти хотів сказати? — Войта підвівся. — Чого ж замовк? Договорюй до кінця і ще раз продемонструй залишки свого капіталістичного мислення!

Новотний відсунувся. Глузує? Справжній тобі сірник. Він задивився на Войту, наче хотів сказати: я тебе, хлопче, бачу наскрізь!..

— Ну, то я зайду колись на партію з тобою, — мовив уголос. У цю хвилину двері розчинилися і на порозі виріс здоровезний чоловік у формі старшини міліції. Відкозирявши, він зняв кашкета і провів пальцями по спітнілому денцю.

— Знову з'явилися після завіси, — промовив Войта і вийшов на вулицю, не глянувши на старшину.

Ротрекл розгублено посміхнувся, оглянувся навкруги і спроквола підійшов до Новотного.

— Привіт! — кивнув він по-дружньому і, стишивши голос, запитав:

— Що з ним? Може, ти знаєш, що товариш поручик мав на увазі?

Секретар махнув рукою і в'їдливо відповів:

— Товариш поручик іноді взагалі нічого не має на увазі. Він тут у відпустці, зрозуміло?


* * *

Надворі було темно. Густа, наче настояна над землею імла трохи розсіювалася під захмареним небом.

Войта постояв, поки очі звикли до темряви. В безладно розкиданих будиночках деінде світилися вікна; верховіття дерев з м'яким шелестом похитувалися під вітром. Чути було, як валували в селі двоє собак. Вітер невпинно гнав із заходу хмари, які недалеко перевалювалися через найвищі хребти Шумави.

Марек глибоко зітхнув і попрямував глинистою стежкою туди, де серед укосів і чагарників чорніла будівля, вища й просторіша, ніж будь-яка інша у цьому великому селі…

Пройшовши кроків двадцять, Войта несподівано зупинився і повернувся до пиварні, але з тильного боку. Під вікном він присів навпочіпки, дістав сірники і, хоронячи од вітру обома долонями вогник, кілька секунд розглядав землю.

Випроставшись з помітним зусиллям, Марек якусь мить постояв, дивлячись у вікно, потім, не поспішаючи, рушив до будинку відпочинку.

«Бідолаха жінка, — подумав він, — Новотний насміявся з неї, а вона мала рацію: під цим вікном справді хтось був…»


2

— Доброго ранку, Янічко…

Дівчина, що сиділа на ослінчику, обернулась і побачила перед собою стрункого, смаглявого чоловіка у спортивному костюмі.

— Ах, це ви, товаришу надпоручик? — сказала Янічка і трохи посунулась. Чудове каштанове волосся дівчини спадало на плечі, облямовуючи живе лице, яке здавалося красивим. На ній була біла з блакитними крапочками сукня, така ж легенька і ясна, як сонячний ранок.

— А хто ж іще! — зраділо підтримав розмову надпоручик Курка і сів