Пригоди Електроніка (квадрологія) [Євген Серафимович Велтистов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (181) »
Євген ВЕЛТИСТОВ
ЕЛЕКТРОНИК - ХЛОПЧИК З ЧЕМОДАНА
Фантастична повість
ЧЕМОДАН З ЧОТИРМА РУЧКАМИ
Раннього травневого ранку до готелю “Дубки” підкотив світло-сірий автомобіль. Відчинилися дверці, з машини вискочив чоловік з люлькою в зубах. Побачивши привітні обличчя, букети квітів, він зніяковіло усміхнувся. Це був професор Громов. Почесний гість конгресу кібернетиків приїхав із Синьогорська, сибірського наукового містечка, і, як завжди, вирішив зупинитися в “Дубках”. Директор “Дубків”, який організував урочисту зустріч, зайнявся речами. З роззявленої пащі багажника стримів заокруглений ріг здоровенного чемодана. - Еге-ге, навіть такий силач, як ви, не підніме його, - сказав професор, помітивши, що директор заглядає в багажник. - Це дуже важкий чемодан. - Дрібниці, - обізвався директор. Він обхопив чемодан мускулястими руками й поставив на землю. Обличчя його почервоніло. Чемодан був довгий, чорного кольору, і чотирма ручками. Своєю формою він скидався на футляр Контрабаса. Проте написи точно визначали вміст: “Обережно! Прилади!” - Ну й ну... - похитав головою директор. - Як же ви справлялися, професоре? - Запрошував чотирьох носіїв. А сам керував, - сказав Громов. - Ми залишили вам той самий номер. Не заперечуєте? - Прекрасно. Вельми вдячний. Директор і трьома помічниками взялися за ручки й віднесли чемодан на другий поверх. Піднявшись за ними, професор задоволено оглянув голубуваті стіни готелю, зручні меблі, маленький робочий стіл біля широкого, на всю стіну, вікна. Він відчув, що в кімнаті пахне сосновим лісом, і посміхнувся. Директор натиснув на одну з кнопок біля дверей: - Пахощі хвої не обов’язково. Якщо бажаєте, можна квітучі луки, фіалки й навіть морозяний день. Це кнопки генератора пахощів. Для настрою. Він посадив Електроника на стілець, дістав з-під його куртки маленький штепсель на еластичному розтяжному проводі і встромив його в розетку. - Ой! - сіпнувся Електроник. - Нічого, нічого, потерпи, - заспокійливо сказав професор. - Це необхідно. Ти сьогодні багато рухатимешся. Треба підживитися електричним струмом. Залишивши Електроника, професор підійшов до відеотелефону, набрав на диску номер. Засвітився блакитний екран. Громов побачив знайоме обличчя. - Так, так, Олександре Сергійовичу, я вже тут, - попихкуючи люлькою, весело сказав Громов. - Самопочуття? Чудове! - Я не хочу, - пролунав за його спиною скрипучий голос Електроника. - Я так не можу... Професор насварився на Електроника пальцем і говорив далі: - Приїздіть... Чекаю... Попереджаю, для вас є сюрприз! Екран погас. Громов обернувся, щоб запитати хлопчика, чому він вередує, але не встиг. Електроник раптом схопився із стільця, підбіг до підвіконня, скочив на нього й плигнув з другого поверху. Наступної миті професор був коло вікна. Він побачив, як миготить поміж деревами синя курточка. - Електронику! - гукнув Громов. Але хлопчик уже зник. Похитуючи головою, професор дістав з кишені окуляри й нагнувся до розетки. - Двісті двадцять вольт! - В голосі його пролунала тривога. - Що я накоїв! - Він кинувся до дверей. Збігаючи східцями, професор побачив здивоване обличчя директора й заспокійливо помахав йому рукою. Зараз було не до пояснень. Біля тротуару стояло таксі. Громов рвучко відчинив дверці, упав на сидіння. Переводячи подих, звелів шоферові: - Вперед! Треба наздогнати хлопчика в синій куртці!.. ...Так почалися незвичайні події, які втягли у свій коловорот чимало людей.
БІЛИЙ ХАЛАТ ЧИ ФОРМУЛИ?
Живе у великому місті звичайний хлопчак - Сергій Сироїжкін. Зовнішність його нічим не виділяється: круглий кирпатий ніс, сірі очі, довгі вії. Волосся завжди скуйовджене. М’язи непомітні, але тугі. Руки в подряпинах і чорнилі, черевики збиті в футбольних баталіях. Словом, Сироїжкін такий, як і всі тринадцятирічні. Сергійко півроку тому переїхав у великий жовто-червоний будинок на Липовій алеї, а раніше він жив у Гороховому провулку. Навіть дивно, як серед будинків-велетнів міг так довго зберегтися останній острівець старого міста - Гороховий провулок, з його присадкуватими будиночками й такими тісними дворами, що завжди, коли хлопці затівали гру в м’яч, неодмінно розбивали шибку. Та ось уже півроку, як Горохового провулку немає. Бульдозером знесли будинки, і тепер там орудують довгорукі крани. Сергійкові подобається його нове життя. Він вважає, що в усьому місті немає такого гарного двора: просторого, як майдан, і зеленого, як парк. Цілий день стрибай, грайся, ховайся - і не набридне. А як набридне - йди в майстерні, стружи, пиляй, працюй досхочу. Або йди в зали відпочинку, ганяй більярдні кулі, читай журнали, дивись на екран телевізора, що висить на стіні, немов величезне дзеркало. А настане хвилина спокійної замріяності, і він побачить над двором швидкі хмари-птахи, хмари-планери, хмари-ракети, що
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (181) »
Последние комментарии
3 часов 28 минут назад
3 часов 28 минут назад
3 часов 36 минут назад
3 часов 45 минут назад
4 часов 43 минут назад
5 часов 1 минута назад