Вождь справедливих [Ришард Лісковацький] (fb2) читать постранично, страница - 4

застукає. Бандюга ще тільки починає свої чорні діла творити, а йому вже якийсь геройський сержант або наручники надів, або обойму куль у живіт увігнав. Ягелло ночами не спить, зовсім апетит утратив, перестав цікавитись нудними заняттями в школі. Всю свою силу й енергію вклав у пошуки наступної порції злочинців, на яких нетерпляче очікують міліціонери в ковбойських капелюхах. Коли Богдан розповідав про старигана, що, кашляючи, повзав по горищу, Ягелло раптом збагнув: він натрапив на незвичайний слід. Звісно, важко вимагати від Богдана, щоб у цій, на перший погляд, незначній події він побачив справжню драму. В Богдана фантазії як кіт наплакав.

Що ж до цього чоловіка, який кашляє і вдає старого, то все може бути так: вночі на горищі зустрілися двоє запеклих бандитів. Вони прийшли туди, щоб поділитися здобиччю. Все йшло чудово, аж поки один із них витяг з кишені низку перлів. Так, так, перлів… Богдан ніколи б до цього не додумався. Адам у таких справах теж бога за бороду не схопив. Колись шукав у підземеллі діамантові скарби, а згодом виявилось, що ті скарби — просто пістолети. Дуже примітивно. Ага, так-от за ці перли й починається боротьба. Нитка рветься, перлини розсипаються по горищу, і бандити хапаються за ножі.

Атож, саме за ножі. Бандит, коли він справді досвідчений бандит, пістолетів не застосовує. Надто багато шуму. І за хвилину один труп уже є. Переможець хутко ховає тіло й вертається на горище по свої перли. Збирає їх у пітьмі, бо міліція ж насторожі.

Вже майже не маючи сумніву в такій версії цієї хвилюючої історії, Ягелло раптом подумав, що з цим бандитом він може і помилятися. Коли злочинець виліз на горище шукати перли, то чому він укляк на місці, наче молячись? Адже саме так сказав Адам… А може… може…

— Слухай, — Ягелло шарпнув Адама за рукав. — А може, він щось ховав?

Хлопці кілька хвилин ішли мовчки. Вони вже навіть трохи забули про ту дивну історію на горищі і зараз глянули на Ягелла здивовано, не дуже розуміючи, про що він каже.

— Авжеж! — запально вигукнув Ягелло й почав підскакувати, ніби тротуар пік йому в п’яти. — Я вже й так і сяк міркував, і виходить — той чмур має на горищі спеціальну схованку. А те, що шукає він її навколішках, означає: схованка в підлозі. Все дуже просто… А ви хіба іншої думки?

Вони були іншої думки. Навіть Адам, який ще недавно малював у своїй уяві найрізноманітніші картини, намагаючись розгадати таємницю, тепер здався. І навіть сказав уїдливо, що одно діло книжка, а зовсім інше — життя, і коли весь час вигадувати якісь неймовірні історії, то можна зрештою з глузду з’їхати.

— От бачиш! — зрадів Богдан, поплескавши Адама по спині. — Про те, що можна без клепки лишитися, я тобі вже казав і теж застерігав від цього. Тепер іще треба було б і «письменника» з хмар на землю спустити.

«Письменник», проте, почував себе в хмарах чудово і не збирався чекати, поки Богдан почне втілювати в життя свої погрози. Демонстративно крутнувшись на п’яті, він з гордо піднятою головою попростував у синю далечінь.

Богдан, настроєний сьогодні цинічно, сприйняв цей учинок з крижаною байдужістю. Він вирішив провести Адама додому, але рішення це було не зовсім безкорисливе.

А втім, хто посмів би звинуватити Богдана Ліпку в тому, що він опустився до безкорисливості?

Богдан відчуває — сьогодні він у прекрасній формі і здатен виголосити полум’яну промову. Не можна втрачати пагоди. Коли народ у цю мить не усвідомлює, якої величезної насолоди він безповоротно позбувається, то нехай хоч Адам, заступаючи народ, зазнає цієї насолоди.

— Чхати мені на всі ваші дитинячі пригоди! — вигукнув Богдан і справді чхнув. — У мене в голові рояться геніальні думки, і я не дозволю, щоб ці думки заглушив кашель якогось там злодія чи сторожа. І взагалі, хіба кашель — така вже дивовижна подія? Якби навіть цей горезвісний віртуоз мітли, яка, до речі, рано чи пізно спровадить його на ешафот, кашляв на чотири голоси — все одно цей концерт був би дуже нудний. А ще Наполеон сказав: усе нудне стає причиною національних катастроф. Я цілком довіряю Наполеонові, хоч мені й не пощастило познайомитись з ним особисто. В кожному разі я віддаю перевагу Наполеонові, а не цьому кахикалу-сторожу. Геть сторожа, геть письменників, котрі, як легко зробити висновок, знаючи шаленого Ягелла, воліли б не хлібом годувати народ, а своїми страхітливими творами, своїми химерами, де повно трупів, бандитів, міліціонерів…

Хлопці попроіцалися холодно, рук, в усякому разі, один одному не подали.

Проте наступний день уже не був такий щасливий для Богдана. Все почалося з уроку польської мови. Вчительці Бродзіцькій чомусь заманулося перевірити зошити не за алфавітом. Вже багато місяців вона застосовувала саме таку систему, а сьогодні щось у неї, певно, переплуталось. Почала із середини. Першим подав їй зошита Лясковський. Особливого захоплення в класі цей учень не викликав. Уроки вчив систематично, на запитання відповідав правильно, зошити мав зразково