КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 604993 томов
Объем библиотеки - 922 Гб.
Всего авторов - 239722
Пользователей - 109585

Впечатления

Galina_cool про Моисеев: Мизантроп (Социально-философская фантастика)

Книга разблокирована

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
boconist про Моисеев: Мизантроп (Социально-философская фантастика)

Вранье. Я книгу не блокировал. Владимир Моисеев

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Подкорректировал в двух тактах обозначение малого баррэ.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Все, переложение полностью закончено. Аппликатура полностью расставлена и подкорректирована.
Качайте и играйте, если вам мое переложение нравится.
И не забывайте сказать "Спасибо".

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Расставил аппликатуру тактов 41-56. Осталось доделать концовку. Может завтра.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Грицак: Когда появился украинский народ? (Альтернативная история)

Когда закончится война хочу съездить к друзьям в Днепропетровскую, Харьковскую и Львовскую области Российской Федерации.

Рейтинг: +10 ( 12 за, 2 против).
медвежонок про Грицак: Когда появился украинский народ? (Альтернативная история)

Не ругайтесь, горячие интернет воины. Не уподобляйтесь вождям. Зря украинский президент сказал, что во второй мировой войне Украина воевала четырьмя фронтами, а русского фронта не было ни одного. Вова сильно обиделся, когда узнал, что это чистая правда.
Вот как интересно. На мирном сайтике целых восемь интернет воинов не переносящих правду. Бедная Россия.

Рейтинг: -6 ( 2 за, 8 против).

Чорна Брама [Віктор Михайлов] (fb2) читать постранично

- Чорна Брама (пер. Катерина Юречко, ...) (и.с. Пригоди. Подорожі. Наукова фантастика) 603 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Віктор Семенович Михайлов

Настройки текста:




Віктор МИХАЙЛОВ ЧОРНА БРАМА Повість


У МОРІ ХОЛОДНОМУ

Прикордонний сторожовий корабель «Завірюха» був у дозорі.

На обрії вранішнє сонце позолотило вузьке, ледь помітне пасмо хмар, а над кораблем ще висіла пітьма полярної ночі. Без ходових вогнів «Завірюха» йшла курсом сто двадцять.

Командир корабля Іван Арсенійович Поливанов спустився з ходового містка.

Посмоктуючи люльку, що давно погасла, Поливанов зайшов до штурмана і окинув поглядом його бібліотечку. Серед кількох десятків книжок з основ кораблеводіння був старенький томик Тургенєва. Як попав цей томик на корабель, ніхто не знав. Але, як казав замполіт капітан-лейтенант Футоров, «Записки мисливця» сприяли оволодінню штурманською наукою.

Іван Арсенійович узяв з полиці томик і розкрив там, де була закладка.

За Полярним колом ще крутила віхола, і хвилі, скажено набігаючи на півбак[1], замерзали сталактитами на льоду. Подих моря, холодний, просолений і вогкий, пробирався крізь тонкі перегородки. А з сторінок тургенєвської повісті пахло полином, перестиглим житом і гречкою…

Поливанов поклав книжку і ввімкнув радіо.

«…Вранці у Мурманську було тридцять, — почув він, — в Апатитах сорок, у Ковдорі сорок три градуси морозу. Таке різке похолодання на всьому Кольському півострові пояснюється вторгненням арктичного повітря з району Курського моря…»

«Треба чекати туману», — подумав Іван Арсенійович.

— Товаришу капітан третього рангу, по курсу праворуч десять — судно, — доповів вахтовий офіцер.

Поливанов припав лобом до гумового тубуса радіолокатора і побачив за розгорткою, що бігла в далечінь, обриси півострова і світну точку цілі. До невідомого судна було сімдесят два кабельтових[2].

«Завірюха» пішла на зближення.

Вітер ущух, і це всіх стривожило: різка зміна температури моря й повітря могла призвести до парування.

— Товаришу командир, відстань збільшується! — повідомив штурман.

— Повний уперед! — наказав Поливанов.

Над морем піднялося клоччя жовтуватого туману; воно швидко збивалося в густі низькі хмари. Ще кілька хвилин — і перед кораблем утворилася біла непроникна стіна.

Обігнувши північно-східну частину півострова, невідоме судно змінило курс і ввійшло в наші прикордонні води.

«Що це за судно? — подумав Поливанов. — Сейнер[3], що йде в Мурманськ, чи „іноземець“, який обрав найкоротший курс?»

Треба було розпізнати судно. Але на екрані радіолокатора виникли перешкоди, і маленька світна точка загубилася у шаленому танці спіральних, прямих і ламаних ліній.

Ні радіометристу, ні тим паче штурманові ще не доводилося мати справу з такими перешкодами.

Коли туман і з командирського містка не видно гюйсштока, коли через активні радіоперешкоди неможливо вести спостереження за допомогою локатора, — єдина надія на тих, хто дивиться вперед, на їхню уважність і пильність.

Поливанов закурив люльку і повернувся на ходовий місток. Глибоко засунувши замерзлі руки в кишені реглана і за звичкою похитуючись з носків на п'яти, він пильно вдивлявся в густий туман.

На місток піднявся штурман.

— Товаришу капітан третього рангу, видимість нуль. Оберти зменшити?

— Курс сто шістдесят! — наказав Поливанов і рішуче перевів ручку машинного телеграфу на «самий повний».

— Передайте помічникові, щоб сповістив у штаб: ідемо на зближення з невідомим судном. Наш курс. Координати і видимість.

Повторивши наказ, штурман спустився з містка.

— Що видно на екрані? — знявши ковпак з переговорної труби, спитав командир.

— На радіолокаторі активні перешкоди. Ціль загублено, — доповів радіометрист.

Минуло ще кілька хвилин.

На місток зійшов і став поряд з командиром його помічник капітан-лейтенант Дев'ятов, високий на зріст, сутулий чоловік у короткій фуфайці з капюшоном. Вони мовчки стояли поруч і вдивлялися в туманну далечінь, в якій нічого не було видно.

Дев'ятов бачив у профіль обличчя командира: повсякденна люлька в куточку рота, рівний ніс з широкими, рухливими ніздрями і пильний погляд світло-карих очей з-під навислих волохатих брів. Це було обличчя сильної, вольової людини, скупої на слова і рішучої в діях.

Сім років тому, закінчивши Вище військово-морське училище в Ленінграді, Дев'ятов одержав призначення на «Завірюху». Цей корабель став першою суворою школою Дев'ятова, а Поливанов — терплячим і вимогливим його командиром. Усе, що тепер капітан-лейтенант знав, було наслідком великої і вдумливої роботи цієї, здавалося б, черствої і небалакучої людини.

Корабель без попереджувальних сигналів ішов повним ходом у тумані. Невідоме судно не відповідало на запитання.

Вийнявши з рота люльку, Поливанов повернувся до помічника і мовчки показав на північ. Дев'ятов