Українські народні казки [Украинский фольклор] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Українські народні казки

Зміст

1 Ох!

2 Цап та баран

3 Дерево до неба

4 Кобиляча голова

5 Коза-дереза

6 Телесик

7 Про сімох братів-гайворонів і їх сестру

8 Про вірного товариша

9 Убогий та багатий

10 Про злидні

11 Троє братів і песиголовець

12 Розум та щастя

13 Дівчина-тростинка

14 Іван-побиван

15 Молодильна вода

16 Як соловейко чоловіка розуму навчив

17 Котигорошко

18 Як дядько чорта дурив і діжку грошей від нього

19 Колобок

20 Про жар-птицю та вовка

21 Мудрий Іванко

22 Дурень та чарівна сопілка

23 Пан Коцький

24 Названий батько

25 Похорон

26 Калиточка

27 Чорт-змій і запродані діти

28 Як заєць ошукав ведмедя

29 Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

30 Звірі під пануванням лева

31 Сірко

32 Казка про билинку і горобця

33 Бідний чоловік і смерть

34 Про гору, що верхом сягала неба

35 Кирило кожум’яка

36 Калинова сопілка

37 Казка про Івана-богатиря

38 Дід, баба і вовк-співак

39 Рукавичка

40 Яйце-райце



Ох!

Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що господи! Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться… Батько й мати журяться:

— Що нам з тобою, сину, робить? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно у нас хліб переводиш!

Так йому не до того; сидить та просцем пересипається… Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:

— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, то, може б, його чужі люди чому вивчили.

Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув день зо три та й утік; заліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його побив і оддав ковальству вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько бідкається — що робить?

— Поведу, — каже, — вражого сина ледащо у інше царство; де найму, то найму, може, він відтіля не втече. — Взяв його і повів.

Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи; а там над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:

— Притомився я, сяду, одпочину трохи.

От сідає на пеньок та:

— Ох! Як же я втомився! — каже.

Тільки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

— Що тобі,— пита, — чоловіче, треба од мене?

Чоловік здивувався: де воно таке диво взялося? Та й каже йому:

— Хіба я тебе кликав? Одчепись!

— Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав!

— Хто ж ти такий? — пита чоловік.

— Я, — каже дідок, — лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?

— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.

— Ні, кликав, ти сказав: Ох!

— Та то я втомився, — каже чоловік, — та й сказав: ох!

— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.

— Світ за очі! — каже чоловік. — Веду оцю дитину наймать, може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома що найму, то й утече.

— Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме у мене!

— Добре, — каже чоловік.

От ударили по руках, запили