Покарання [Роман Квант] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Роман КВАНТ ПОКАРАННЯ Роман

Роман присвячую мамі

«…Але, може бути, це тільки його уява викликала з мороку ночі привид месника і малює йому моторошні картини, що чекає його відплати? Дійсність — це хаос, але в роботі людської уяви є логіка. І тільки наша уява змушує каяття слідувати по п'ятах за злочином. Тільки уява малює нам огидні наслідки нашого гріха».

Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея»
«Малоймовірно, що людство взагалі зможе коли-небудь позбутися Штучних Раїв. Більшість людей веде життя, в своєму гіршому вигляді настільки болісне, а в кращому — настільки монотонне, бідне і обмежене, що бажання бігти від нього, прагнення перевершити себе хоча б на кілька секунд є один з основних апетитів душі і завжди їм було».

Олдос Хакслі «Двері сприйняття. Рай і пекло»
«— Як тільки я знаю, — продовжував я, — я вже не вільний. Але я абсолютно вільний, коли не знаю».

Віктор Пелевін «Чапаєв і Порожнеча»

Розділ 0

0
Сновидіння було дуже страшне. Страшне та реальне.

Я вийшов на галявину, біля якої розкинулась річка і подивився вперед. Навкруги панувала повнісінькій темрява, що огортала мене своїми обіймами. Але мені зовсім не було страшно. В обличчя дув сильний вітер. Холодно. Я пройшов кілька дерев і почув якийсь звук. Уповільнивши кроки, я намагався дослухатися до джерела цього шуму.

Марно.

Місяць ховався за темними хмарами, тому я йшов з увімкненим ліхтариком, освітлюючи собі стежку. Ніч — темна, страшна, холодна, як крига, втікала на всі боки від штучного світла з блискавичною швидкістю.

Раптом я зупинився. Попереду побачив темну постать, що майже зливається з оточуючим середовищем. Хто ж це може бути?

Я ще сильніше затремтів від холоду і підійшов ближче. Аж раптом місячне сяйво все навколо осліпило блідо-рожевим маревом. Я побачив цю дівчину у порваному, брудному одязі. За її спиною видно міст, що був перекинутий через річку. У воді відбивалась її постать видовжена та затемнена.

— Допоможи мені, — каже вона.

І ці два слова здаються для мене дуже важливими, квінтесенцією всього існуючого, апофеозом вічності, початком кінця. Я мовчки стояв на місці, не в змозі зробити хоч один крок. Вітер із страшною силою дихав мені в обличчя, розвіював волосся в різні боки і намагався попередити про щось страшне та неминуче…

Небезпека була дуже близько.

(Міст міст міст щось пов’язане із цим мостом)

Цей міст здавався мені символом переходу між двома протилежними світами, між силами темряви та світла. І центр мосту був вирішальною зоною існування. Зоною поєдинку між Добром та Злом.

— Допоможи, поки не пізно! — волає вона скаженим, нажаханим голосом, як у жертви, що потрапила до рук божевільного маніяка.

Від цих слів у мене кров зупиняється в жилах у прямому сенсі цього слова. Я відчуваю поруч темні сили, що за мною спостерігають, але поки що не втручаються у процес. Але що відбувається?

— Господи! Допоможи мені! Ряту-у-у-у-у-й!

1
В наступну мить я вже розумію, що втрачаю контакт із цим жахливим сновидінням.

Я прокинувся і здивовано дивився на стелю, намагаючись зорієнтуватися у часово-просторовому континууму. Цей сон не був випадковістю і, ймовірно, дівчині (не пам’ятаю імені) загрожує реальна небезпека. Я повинен знайти і врятувати її. Невже для цього доведеться йти до села Глибоководне? Схоже, що всі відповіді на мене чекають саме там. Тому, так чи інакше, я повинен йти туди прямо зараз і знайти цей міст.

2
Я не зрушив з місця. Бо не знав, що відбувається взагалі. Хто ця дівчина і чому я її повинен рятувати? До того ж це був лише сон. Жахливий, страшний, але просто сон. Хоча… Я починаю усе потроху пригадувати і розуміти, яку роль граю в цій небезпечній грі.

Флешбек. Себто, повернімося трохи назад, коли це все почалося, щоб зрозуміти причинно-наслідковий ланцюг подій. Отже, вперед у минуле!

Розділ 1

1
За вікном вітер тихенько шелестить ще не пожовклим свіжим листям із залишками аромату літньої атмосфери, що так швидко минула повз нас, залишивши приємні спогади в серцях. Спостерігаючи за хазяйським, володарським пануванням царівни осені, я несвідомо заглиблююся думками в щось абстрактне, таке метафізичне і зовсім не зрозуміле для себе.

Взагалі я трохи ексцентричний і водночас цілком нормальний. Але досить-таки прагматичний у бік раціонального. Я сприймаю своє життя, як цінний дар, як щось цілком природне та неминуче. Проте, будь-які слова готовий піддати сумнівам, якщо виникають певні підозри, незважаючи на погляди більшості людей. Головне — це моє внутрішнє переконання крізь призму онтологічного сприйняття світу. Це для мене настільки очевидне, настільки