Юлія або запрошення до самовбивства [Павло Архипович Загребельний] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (139) »
Павло Загребельний Юлія або запрошення до самовбивства
Пригода перша Азія
О батьку битв! Ми кігті царя на війні! Нащо ввергаєш нас в гірку скорботу? Немає притулку мені.(З китайської книги «Шицзин»)[1]
Але наші душі і дух — Там, де наші знамена, Де гримлять бої — без відзнак І кується безоглядна вірність.Езра Паунд. Піднебесна
Ребром долоні капіташа рубонув по денцю пляшки, горілка в тісній посудині злякано підстрибнула до вузької шийки, біло скаламутилася і мовби аж закипіла, картонна затичка, розламуючи тонку сургучеву запечатку, вилетіла з отвору, дрібні холодні бризки приснули на голі Юльчині руки, від несподіванки жінка злякано скрикнула, тоді засміялася, лукаво повела оком: — Капіташо, не хуліганьте! — Хуліганчики–вуркаганчики, — пробурмотів капіташа, урочисто виставляючи так хвацько відкорковану ним пляшку посеред круглого столика, точно по центру світляного кола, утворюваного тьмавою електролампочкою (мабуть, двадцяти–п’ятиватка, як у казармі), що по–сирітському тулилася в глибині круглого шовкового абажура з довгими китицями. Абажур був червоний, китиці жовті, тому й світло від лампочки мінилося химерними кольорами: червоним, жовтим, оранжевим, — але на продубленій азіатським сонцем шкірі капіташиного обличчя всі ці кольори вмирали, самознищувалися, і зачудований Шульга ніяк не міг збагнути, чи то перед ним справді капіташине обличчя, а чи капіташин брезентовий чобіт, «пустельний варіантик», як хвалився капіташа. — Як будем вживать: з горлечка чи з підручних сервізиків? — поспитав капіташа. — Я ж вам сказала: не хуліганьте! Яке ще мені горлечко? — Юлія спурхнула з ослінчика, заторохтіла посудом коло плити. — Ось тут дві узбецькі піали, а оце й склянка для капіташі. — Такечки–та–ак! — забулькав горілкою в підставлені Юлією посудини капіташа. — Ви п’єте з лейтенантиком на брудершафтик піалами, а капіташі — гранчак в зуби? Капіташу, значить, відлучаємо, як бичка від корови? А хто виконував ваше бойове завданнячко, дорога Юліє? Кому сказано було привести лейтенантика і хто його привів? Питаннячко! Капіташа любив вживати зменшувальні форми слів. Шульга був знайомий з ним вже кілька днів, а й досі не міг збагнути таємниці такого слововживання. Чи то капіташа був малописьменний (вислужився з рядових), чи просто негідник… Тоді як же така жінка могла вже при першому випадковому знайомстві давати капіташі свою адресу, запрошувати в гості? Ну, вона запрошувала їх обох і навіть мовби найперше його, Шульгу, як земляка, та однаково ж присутність капіташі теж малася на увазі, і не просто так собі на увазі, а, сказати б,. зі значною перевагою, першим номером, бо адресу сказано капіташі і запросини теж передавалися через нього, хоч ніби і на двох. Ще вчора Шульга, як йому здавалося, зовсім не переймався випадковою пригодою і випадковим знайомством з чорнявою міліціонеркою. І майже не заздрив капіташі, який з демонстративною урочистістю готувався до побачення з вродливою Юлією. Запрошувала на побачення ніби їх обох, але капіташа вирішив, що то тільки форма ввічливості, бо який же з молодесенького лейтенантика мужчина ї що йому робити там, де вже буде справжній мужчина, тобто капіташа. Отож не було мови про те, що Шульга йтиме туди, куди вирушатиме капіташа, і Шульга, власне, і не мав ніяких підстав заперечувати. Але капіташа чи то з вродженого демократизму (він невтомно хвалився своїм робітничим походженням: «рабочая косточка!»), чи то, щоб познущатися з молоденького лейтенанта, примусив Шульгу здійснити разом з ним весь урочистий ритуал приготувань до вечірнього побачення. Найперше потягнув до гарнізонної лазні, де вони доволі хлюпосталися з цинкових тазиків — «шайок», заскочили навіть до парної, де Шульзі з незвички здалося, що його тіло ось–ось вибухне від пекельного жару, а коли після холодного душу кинулися до роздягальні, то двері, крізь які вони зовсім недавно вільно пройшли сюди, тепер були хоч і не зачинені або забарикадовані, але буквально заткнені. В дверях, заповнюючи весь проміжок між одвірками, стояла велетенська дівуля з старшинськими «сєкілями» на петлицях гімнастерки, які червоно зблискували з–за розстебнутого коміра ватяної кухвайки, розстебнутого не через спеку, бо й що спека цій дівулі, раз вона вирядилася сюди в ватяну кухвайку, а розстебнутий, щоб хоч трохи поменшити, випустити на волю сили, які розпирали зсередини і кухвайку, і гімнастерку, і взагалі все, що було на дівулі–старшині. Шульга мимоволі подумав, що ця дівуля, мабуть, і зодягалася щоранку не сама, а її запихала в обмундирування ціла рота солдат. Все на ній тріщало, лопалося, розповзалося по швах: товста кухвайка на велетенських півкулях грудей, командирське діагоналеве галіфе на грандіозних
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (139) »
Последние комментарии
16 часов 46 минут назад
18 часов 15 минут назад
19 часов 11 минут назад
1 день 17 часов назад
1 день 18 часов назад
1 день 18 часов назад