Спалах (збірка) [Юрій Павлович Винничук] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (104) »
Юрій ВИННИЧУК СПАЛАХ Оповідання, повісті
Оповідання
ЛІТОПИС ВІД РАВЛИКА
1
Вітер війнув сильніше, і плесо вкрилося ряботинням. Десь зникли холодні вітражі дерев, неба, за мить вони знову з’являються. В куделі хмар, у кронах верб миготіли рибки, пуголовки. Ось і моє відображення у воді. Який в мене драглистий вигляд! По щоках пливуть окуляри, я намагаюся їх зупинити, проте вони течуть, просочуються крізь пальці і — хляп-хляп — у воду: круги побігли, бігли… далі знову спокійно. Тільки батько випростав руку і: — Там… там… Рука вказує на воду (на обличчі сірий знак страху)… він більше нічого не каже, раптово повертається і швидким кроком простує додому. Я хочу його наздогнати, щось лагідне таке прошелестіти (наприклад: …), але якась сила змушує мене вклякнути коло води і пильно вдивлятися в глибінь. Тепер і я відчуваю той загадковий страх, що опанував мого батька.2
Раніше я говорив: «…в куделі хмар, у кронах верб миготіли рибки, пуголовки…», але тепер я зрозумів, це все виглядає далеко не так спокійно — ці рибки, пуголовки, тритони й жучки не просто миготять, а виконують якесь завдання, бо рухи їхні чіткі й синхронні. Кілька пуголовків непорушно завмерли при самім березі й стежать за мною. В мені спалахує гнів, якого й досі ще не можу пояснити для себе, настільки він несподіваний і безглуздий. Отже, виламую лозу і намагаюся тих пуголовків розігнати. Раптом дивна сила вириває з руки прут, і він зникає під водою. Я сам ледве встигаю ухопитися за кущ, інакше полетів би сторч головою з берега. Лють заволоділа мною, штовхаючи на ще безглуздіші вчинки: збираю камінці і шпурляю ними. Враз ті самі камінці летять у мене з води, рятуюся втечею, вони мене б’ють по спині, по голові… Не знаю, чи справді відчуваю позаду сміх, чи це мені тільки здалося.3
Батько зачинився в себе в кімнаті, цілий день не з’являється. Надвечір мама пішла до сусідки, і ми можемо перекинутися кількома словами. Батько насуплений, руки за спиною, плечі опущені. — … … …? Але я не розчув. — Ти бачив? Бачив? — повторює він. — Так. Я виламав лозину і пробував їх розігнати, але щось мені вирвало її з рук… потім кидав камінцями, а ті верталися в мене… — Ти надто нерозсудливий. — Бо мені невідомо нічого. — Я вже кілька ночей бачу один сон: вода виходить з берегів, і риби, пуголовки, жаби, водяні жуки і тритони вриваються в наші будинки, захоплюють їх, нас топлять, наче кошенят, і вся земля тоді починає належати їм. — То ти навмисне повів мене до ріки? — Я знав, що ти словам не повіриш. Тепер ти переконався, які вони дужі? — А якщо їх закидати динамітом? — Буде те саме, що й з камінцями. — Пальці його нервово бгають обрус. — Але я спробую з ними домовитись, — каже він, покусуючи губи. — Про ненапад? — Можливо. — Чи про союзництво? — М-м… — Невже ти станеш одним з них? — З ними заодно також равлики. — Ще ліпше! — Я знаю, що ти мене осудиш, але зрозумій (голос його тремтить, обривається тут-там, тихне)… інакше не можна (затихає)… ми не маємо сили…4
Батько перевдягся в новий костюм і пішов на річку. Вже вечоріло, і той самий вітер, що гуляв уранці над водою, грався тепер фіранками й шторами, жмут сухого листя кинув у кімнату. Зашурхотіло… Я хочу захистити себе від нього, від його подувів, але відчуваю, що гублю тіло, і воно стає мені чужим і далеким. Бачу себе збоку — ось стою такий безпорадний і стежу за батьком, що вертається з річки, вертається розхристаний, мокрий, хода його втомлена, і весь він як жмуток осінньої зжовклої трави. Стою — я і не я. І вже розумію, що батько несе лиху вість, але втішаю себе надією, що він її виголосить тому другому «я», а не мені, бо я вже відділився від себе і принишк за шторою. — Вони розлючені й не хочуть розмовляти (рукави і холоші в зелених водоростях, мокрі сліди на підлозі)… але я так просто не капітулюю, я буду боротися (робить театральний жест, хоче виглядати спокійним, підморгує). Коли повертається спиною — бачу маленький горбик. Цей горбик ще буде рости.5
Батько цілими днями пропадає на річці, повертається мокрий, мама каже: він так змінився. Горб усе росте й росте, правда, повільно, але не настільки, щоб цього не можна було помітити. Сам він зменшується в тілі, худне, скидається на підлітка. Часом приносить свіжі новини… часом нічого… — До них приєдналися слимаки, слизні й мокриці… Проте вони з ними так не рахуються, як із равликами. Ці в них займають високі пости… — Річка вийшла з берегів на півметра… — В озері з’явилася невідома риба… Мабуть, це резидент з іншої водойми… — Мене познайомили з нею. Вона задоволена з моїх намірів допомагати- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (104) »
Последние комментарии
2 часов 48 минут назад
5 часов 6 минут назад
6 часов 56 минут назад
12 часов 42 минут назад
12 часов 47 минут назад
12 часов 51 минут назад