Дзвінок [Юрій Павлович Винничук] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Юрій ВИННИЧУК ДЗВІНОК Оповідання
Зненацька їх розбудив галас на вулиці. Біля будинку зчинилася сварка, чоловічі й жіночі голоси поступово набирали сили, окремі слова, здебільшого лайливі, вдавалося проти бажання розпізнати. Їй було соромно чути це у присутності чоловіка, і тому вдавала, буцім спить, але ось і він почав прокидатися — завовтузився, крекнув, потім торкнув за рамено рукою. — То в нас під вікнами? — Умгу. — Ну… — ліжко заскрипіло. — Зараз я їм… Позіхаючи, намацав ногами пантофлі і, роздратовано бурмочучи під ніс, посунув до вікна, але спинився посеред кімнати, коли вона зашипіла: — Ти чого? Дурний? Іди лягай. Треба тобі? Галас уже був такий, що до них долинали не тільки окремі слова, але й цілі фрази, переплітаючись вужами, спинались до їхніх вікон і проникали крізь шиби до покою, а тут уже хазяйнували як свої, розкидаючи меблі й дзеркала, кипіли і булькотіли, обпікаючи пекельним варивом вуха. Когось було спіймано з чужою дівчиною, і тепер той, кому раніше належала, доводив своє право на власність («Я вас застукав!»), один дівочий голос намагався щось пояснити, інший заспокоював і просив не втручатись, а їх перекрикував голос третього хлопця («…кінчай, чудаки, давай замнем, ну, дай лапу») — все це сипалося горохом, наче всі вони боялися, що ось-ось настане кінець світу і не встигнуть договорити. Врешті не витерпів і, підкравшись обережно, так начеб його кроки у м’яких пантофлях могли почути оті на вулиці, відхилив штору. Біля їхньої хвіртки згрудилося троє хлопців і дві дівчини. — Іди лягай, — гукнула жінка. — Покричать та й розійдуться. — Та тут на бійку заноситься. — Правда? Могла й не перепитувати, бо вже й сама почула звук глухого удару — щось чвакнуло, крик, зойк, потім іще один удар, потім іще один… — Ти бач, що роблять! — А що? — вона вислизнула з-під ковдри й за мить так само припала до вікна. Билося двоє, третій розбороняв, а дівчата галасували і пробували влізти між них. Ось гухнуло хвірткою, і паркан ходором пішов. — Я так і знав — поламають паркан. — Може, закричати до них? — Еге, ще, дивись, вікно розіб’ють. Що такому — кине каменем… — А Марчуки що — не чують? — кивнула на будинок через дорогу. — Може, й чують. Їм що… не під їхніми ж вікнами… Раптово усе стихло, змовкло, застигло, і це було настільки несподівано, що в обидвох спостерігачів пробіг, мороз по спині — дівчина, що була причиною бійки, щось вигукнула. — Що вона сказала? — Не розчув… Те, що вона сказала, очевидно, прояснило ситуацію, бо хлопці миттю покинули молотити один одного і повернули потовчені обличчя у її бік. Їхні руки з затисненими п’ястуками звисали вздовж тіл. Вони дивилися на неї мовчазно і люто, у світлі ліхтаря виразно виднілись оці зловісні погляди, аж господиня за вікном злякано зіщулилась, і здалося їй, що зуби цокочуть, а тому їх міцно зціпила, відчуваючи, як приливає до голови кров. — Що ж то буде?.. — прошепотіла і несміливо зиркнула на чоловіка. Той теж був наляканий і пальцями лівої руки закрив рота, може, боявся, що закричить. — Точно? — процідив один з хлопців, і в голосі його відчувався так само страх. — Точно! Щоб ти знав! — кинула дівчина, і був у її голосі страх. — Ну, падло, поняв… — прошипів другий хлопець. — А я через неї, поняв… Ух, шакалка… — І був у його голосі страх. — Та що ви… ну прямо… — замахала руками її подруга. — Вона ж пошуткувала… — але був у її голосі страх. — Пошуткувала, да? — Ясно… — Пошуткувала, да? — А я, поняв, з-за неї… — Ну, харе, хлопці… шуток не розумієте? — Пошуткувала, да? Я тебе питаю — пошуткувала, да? — Нє-е, ти поняв? — Чуваки, кінчай базар-вокзал! — Я такі шутки в гробу, знаєш? — Ге, ти поняв? — Та це вона… що, їй-бо… — Хлопці, та ви що? — Я, поняв, такі шутки не прощаю, поняв… Руки!.. При собі, поняв! — Хлопці, перестаньте! Я закричу! — Заткнись, поняв! Господиня зойкнула, але так тихо, як миша, і руки спазматично вхопилися за штору, аж та вгорі затріщала, і чоловік бурхнув: «Порвати хочеш?» І руки опали. Зараз закричу, подумала вона. І закусила нижню губу. Хлопець з усієї сили шарпнув дівчину за волосся, вона полетіла на підставлений кулак другого хлопця. За мить її збили з ніг — впала на коліна і ввібрала голову в плечі. Біла куртка на плечах розійшлася, і засвітилося червоне око светра, наче рана. — Шизанулися?! — скрикнула друга дівчина. — Чуваки! — Руки! Поняв! А то й ти заробиш! І посипались удари, і скрутилося тіло її, і впало на землю, звивалося воно і скавчало під тими ударами, а як взялися копати — з розмахом, зі смаком, прицілюючись, щоб не на пусто, — почала вона качатися по землі, коліна до живота притискаючи і голову в руки ховаючи, і крик її бився у засліплені вікна, і відскакував, і котився по вулиці, аж луна йшла, аж доки не перестала кричати, і тільки стогнала, а танець довкола неї продовжувався,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Последние комментарии