Коза-дереза
Були собі дід та баба. Цілий вік злиднювали, а на старість хазяїнувати стали.
Пішов дід на ярмарок та й купив козу.
Та не абияку козу, а таку, що в самого вовка в зубах побувала і від вовка втекла. А що обідрав їй вовк бока, то й ходила вона напівбока-луплена.
Привів дід козу додому та й посилає сина:
— Жени, сину, козу пасти!
Погнав син. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилини не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила. Розсердився діл на сина і другий день посилає дочку:
— Жени, доню, ти козу пасти!
Погнала дочка. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
— Ні. дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Розсердився дід на дочку і на третій день посилає бабу:
— Жени, бабо, ти козу пасти!
Погнала баба. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть.
Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.
А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза.
— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Розсердився дід на бабу і на четвертий день жене сам козу пасти.
Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому. Надігнав на дорогу, а сам навпростець поза городи.
Прийшов, став на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?
Відказує коза:
— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.
Тут уже дід на козу розсердився. Став на неї кричати й кийком замахнувся, — хотів козу бити.
Коза злякалася й, куди очі бачать, від двору подалася.
Прибігла в ліс. Бачить — зайчикова хатка. Коза до неї — двері ріжками турнула, у сінці шугнула, потім з сінець у хатку забралася й на піч заховалася. Сидить.
Коли прибігає зайчик. Дивиться — двері в сінці розчинені, двері в хатку навстяж — чи не розбійники? Потихеньку в сінці пробрався, через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто, хто в моїй хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякався зайчик та з хати.
Сів під дубком і плаче.
Коли суне ведмідь. Питає:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, — каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену, — каже ведмідь.
Пішли. Увійшов ведмідь у сінці, через поріг у хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякався ведмідь та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить…
— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.
Зажурився зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену!
— Де тобі, вовче, його вигнати?! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Вскочив вовк у сінці, — через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякався вовк та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.
Ще більше зажурився зайчик. Сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, — каже зайчик. — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену!
— Де тобі, лисичко, вигнати?! Тут ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав…
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Забігла лисичка в сінці. — через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
Злякалася лисичка та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
— Ні. — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь
Ще більше зажурився зайчик. Сів під лубком та й плаче. Коли лізе рак.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену!
— Де тобі його вигнати?! — каже зайчик. Тут ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, лисичка гнала — не вигнала. А то ти?!
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Вліз рак у сіни. Через поріг у хату перелізає та й гукає.
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза, — півбока-луплена,
за три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
сколю тебе рогами,
ще й хвостиком верть —
тут тобі й смерть!
А рак лізе собі помаленьку. Виліз на піч і каже:
— Ти коза-дереза, а я рак-неборак — швидше з печі злізай, бо вщипну, буде знак!
І як ущипне козу…
А коза як замекече та з печі. З печі на піл, з полу на діл та: не-ме-не! не-ме-не! І з хати.
Подалася скільки видко.
Последние комментарии
30 минут 55 секунд назад
42 минут 27 секунд назад
44 минут 30 секунд назад
50 минут 38 секунд назад
51 минут 11 секунд назад
54 минут 37 секунд назад