Подарунок на іменини [Михайло Михайлович Коцюбинський] (fb2) читать постранично, страница - 8


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

I вiн зно­ву упер­то чiп­ляв­ся за вся­кi дрiб­ни­цi, за роз­мо­ви з на­чальством, за не­ми­ну­чi сльози Су­сан­ни i на­вiть за ска­лi­че­ну но­гу ко­ня­ки - "Не пiд­ку­вав, стер­во…", - аби лиш за­си­пать i заг­лу­ши­ти те пе­ку­че i не­по­кiр­не, що му­ли­ло все­ре­ди­нi, на­че гост­рий ка­мiн­чик…

А До­ря, опус­тив­шись та впiр­нув­ши в тяж­ку ши­не­лю, ти­хо схли­пу­вав внут­рiш­нiм пла­чем. Пе­ред йо­го очи­ма все ще гой­да­лась чор­на фi­гу­ра. Раз в один бiк, раз в дру­гий… "Че­кай, - ду­мав вiн гiр­ко про батька, - бу­деш ти зна­ти, як я то­бi по­вi­шусь… За­бе­русь на го­ри­ще, здiй­му свiй по­яс, i нiх­то не по­ба­чить…" Йо­му ста­ло жал­ко се­бе. А мо­же б, кра­ще за­би­ти Яки­ма? Прий­де Яким до них на кух­ню i, як зви­чай­но, зас­не на ла­вi. То­дi До­ря вiзьме ти­хенько но­жа, на­то­чить… або нi, кра­ще со­ки­ру - i од­ру­бає Яки­мо­вi го­ло­ву по са­мi пле­чi.

Маленька пташ­ка упер­то лi­та­ла над го­ло­вою в До­рi. То пi­дiй­ма­лась, то опус­ка­ла­ся з пис­ком i з дрiб­ним трi­по­тiн­ням ко­рот­ких крил. Вiн за­цi­ка­вив­ся нею i дов­го сте­жив за її ле­том. Але рап­том зга­дав свої iме­ни­ни i лег­ку ру­ку, що так нiж­но гла­ди­ла йо­го по го­лов­цi, - i зно­ву ти­хо зап­ла­кав.

"Будеш ти зна­ти… ах, бу­деш ти зна­ти, як я то­бi по­вi­шусь…"

Крiзь теп­лi сльози, важ­кi i ве­ли­кi, в яких все розп­ли­ва­лось, не­ви­раз­но мелька­ли вер­би i те­лег­раф­нi стов­пи. Во­ни од­ри­ва­ли­ся од зем­лi, пi­дiй­ма­ли­ся вго­ру i ти­хо гой­да­лись… Раз в один бiк, раз в дру­гий…


Сiчень 1912, Капрі.