Хутір тварин [Джордж Орвелл] (fb2) читать постранично, страница - 4

зайняттям на хуторі було возити Романова вибагливою повозкою. Вона зупинилася на переді стодоли й не переставала кокетливо дивитися. Вкінці, після всіх тварин прийшов мі Хитрун, він довго розглядався за теплим місцем і найшов його біля Добрилова й Коневої. Після хвилин декілька заснув і так проспав, не почувши ні одного слова із промови Маркова. Всі вже були присутні крім ворона Алексєєва, він, не збавляючи себе сну, пробув цілу ніч за дверима стайні.

Коли Марков побачив, що вже всі прийшли й кожний вигідно примостився, почав, прочистивши собі горло, говорити:

— Товариші, ви мабуть усі знаєте причину, чому ви і у і прийшли; знаєте, що мені приснився сон, але до його змісту я повернусь пізніше, бо зараз говоритиму про справи, що вимагають негайної уваги. Не думаю, товариші, що житиму я вже довго, тож заки помру, почуваю себе до обов’язку передати вам те, до чого прикметами ума та досвідом життя, я прийшов до висновку; тож не можу відійти з цього світу, не поділившися з вами моїми думками і планами, що зумовили б, коли їх здійснити, краще життя для вас і ваших майбутніх поколінь. Тоді й раз назавжди покінчимо з горем і недолею нашого тваринного світу.

В моїй клуні мав я багато часу на призадуму над нашою тяжкою долею, ось саме про неї хочу вам розказати: — Товариші, яка ж вона та наша доля?! Пригляньмося, товариші: життя наше коротке, нужденне, перевантажене тяжкою працею. Прохарчовують нас лише так, щоби могли ми віддихати, відтак примушують працювати до останнього атома нашої сили, а коли ми вже не здатні до праці, тоді без милосердя ведуть нас на огидний заріз. Ні одна тварина в нашому краю не знає, що таке щастя й дозвілля, вже від першого року життя. Ні одна тварина не є вільною, живе у неволі й біді. Чи є це згідно із законами природи? А чи ці обмеження є тому, що край наш такий бідний і не спроможний дозволити на вигідне життя тим, що тяжко працюють і живуть в нужді? Ні! Товариші, тисяча разів ні! Земля нашого краю є урожайна, підсоння сприятливе. Наша земля спроможна прохарчувати більше чим достатньо, декілька разів більше число звірят, як нас тут усіх є. Ось цей хутір, що на ньому проживаємо, він може дати вигідні умови до життя дванадцятьом коням, двадцятьом коровам, соткам овечок. Всі вони можуть жити в такому достатку, що нашій уяві й не сила схопити. Тож чому живемо в таких нужденних умовах? А саме тому, що всі плоди нашої праці краде від нас людина. Зміст наших недостатків, проблем і горя є в одному слові: людина. Людина — наш найтяжчий, єдиний ворог. Позбувшись людини, позбудемося горя, голоду і перевтоми назавжди. Людина єдине створіння, що споживає все те, до чого не причиняється своїм зусиллям; вона не дає молока, не несе яєць, не спроможна швидкістю свого бігу зловити зайця, не є в силі орати поле. А проте називає себе паном всіх тварин. Людина запрягає нас до праці, а за те, найбільш обмеженим способом, прохарчовує нас, просто, щоб ми з голоду не вигинули, та й більшу кількість наших продуктів забирає для себе. Наша праця, наш гній, повертає землю в родючі поля, а що з цього ми маємо? Які плоди землі, та в якій кількості нам дістаються? Ніхто з нас не посідає нічого більше, як лише власну шкіру. Ви, корови, що вас бачу перед собою, скажіть, куди скільки то ви тисяч ґальонів молока дали? Скажіть, куди воно ділось? Таж ним ви повинні б лише свої телята годувати! Але не так воно є, бо кожна крапля вашого молока потекла в несите горло найтяжчого ворога. А ви, кури, скільки то яєць нанесли ви цього року? Скільки ж бо із них курят вийшло? О, так, більша кількість їх пішла на базар і принесла Романову, його родині та наймитам гроші. Або ти, Конева, скажи, де поділись твої лошата, аж чотири ти ж їх породила, вони повинні б при тобі вирости і стати поміччю на твої старші роки. Та не так воно є, бо кожне з них пішло на продаж і ти їх уже ніколи не побачиш. Що ж ти дістала за те, що родила, за те, що тяжко працюєш у полі й навкруг хутора, за твою совісну і віддану працю не дають тобі більш нічого, крім скупого прохарчування й місця в стайні.

Але навіть і при таких нужденних обставинах хочемо жити, але, на жаль, не всім у тому щастить. Правда, я не повинен дорікати, мені пощастило вже дванадцять років прожити; завдяки мені, чотириста поросят побачило світло денне, до речі, це природне явище для нас, кабанів. Га, загалом, ні одній тварині не пощастить оминути зустрічі з жорстоким ножем. Ви всі, молоді поросята, що ось тут сидите передо мною, за один рік, із криком розпуки й страху попрощаєтеся з життям. До того ганебного страхіття ми всі, без вибору, зближаємося: корови, овечки, свині, качки й кури, буквально, кожний з нас. Навіть коней і псів стрічає та сама доля. І ти, Добрилов, коли постарієшся і твої м’язи втратять силу, Романов повезе тебе на продаж, щоб у Волгограді зготовити для мисливських собак. А яка вже доля собак? Ох, не краща за інших тварин, бо коли вони вже неспроможні догодити примхливому Романову, тоді він прив’язує їм камінь до шиї і кидає у