Стара фортеця [Володимир Бєляєв] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (94) »
Володимир Бєляєв КНИГА ПЕРША СТАРА ФОРТЕЦЯ
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художники А. І. Мітченко, В. С. Мітченко З російської переклали ДІОДОР БОБИР, ІВАН СЕНЧЕНКО, АНДРІЙ ГОЛОВКО
Учитель історії
Гімназистами ми стали зовсім недавно. Раніше всі наші хлопці вчилися в міському вищепочатковому училищі. Жовті його стіни й зелений паркан добре видно з Заріччя. Коли на училищному дворі дзвонили, ми чули дзвоник у себе, на Заріччі. Схопиш книжки, пенал з олівцями та й давай бігти, щоб вчасно встигнути на уроки. І встигали. Мчиш крутим провулком, пролітаєш дерев'яний міст, тоді — вгору скелястою стежкою — на Старий бульвар, і ось уже перед тобою училищні ворота. Тільки-но встигнеш вбігти в клас і сісти за парту — входить учитель з журналом. Клас у нас був невеликий, але дуже світлий, проходи між партами вузькі, а стелі невисокі. Три вікна в нашому класі виходили до Старої фортеці й два — на Заріччя. Набридне слухати вчителя — можна у вікна подивитися. Глянув праворуч — височить над скелями Стара фортеця з усіма її дев'ятьма вежами. А ліворуч подивишся — там наше рідне Заріччя. З вікон училища можна розглядіти кожну його вуличку, кожний дім. Ось у Старій садибі Петькова мати вийшла білизну розвішувати: видно, як вітер пузирями надимає великі сорочки Петькового батька — шевця Маремухи. А ось із Крутого провулка виїхав ловити собак батько мого приятеля Юзика кривоногий Стародомський. Видно, як підстрибує на камінні його чорний довгастий фургон — собача тюрма. Стародомський повертає свою вбогу шкапу праворуч і їде мимо мого дому. З нашої кухонної труби в'ється синій димок. Це означає — тітка Марія Опанасівна вже розтопила плиту. Цікаво, що сьогодні буде на обід? Молода картопля з кислим молоком, мамалиґа з узваром чи зварена в качанах кукурудза? «От якби смажені вареники!» — мрію я. Смажені вареники з потрухом я люблю найдужче. Та хіба можна рівняти до них молоду картоплю чи гречану кашу з молоком? Ніколи! Замріявся якось на уроці, дивлячись у вікна на Заріччя, і раптом над самісіньким вухом голос учителя: — Ану, Манджуро! Піди до дошки — допоможи Бобирю… Повільно виходжу з-за парти, поглядаю на хлопців, а що допомагати — хоч убий, не знаю. Конопатий Сашко Бобир, переступаючи з ноги на ногу, чекає мене біля дошки. Він навіть носа вимурзав крейдою. Я підходжу до нього, беру крейду й так, щоб не помітив учитель, моргаю до свого приятеля Юзика Стародомського, на прізвисько Куниця. Куниця, стежачи за вчителем, складає руки човником і шепоче: — Бісектриса! Бісектриса! А що воно за птах, такий, бісектриса? Теж, називається, підказав! Математик рівними, спокійними кроками вже підійшов до дошки. — Ну, чого, юначе, задумався? Але раптом цієї самої хвилини у дворі лунає дзвоник. — Бісектриса, Аркадію Леонідовичу, це… — жваво починаю я, та вчитель уже не слухає мене і йде до дверей. «Ловко викрутився, — думаю, — а то вліпив би одиницю…»
З усіх учителів у вищепочатковому найбільше ми любили історика, Валеріана Дмитровича Лазарєва. Був він невисокий на зріст, біловолосий, завжди ходив у зеленій толстовці з залатаними на ліктях рукавами, — нам він видався з першого погляду найзвичайнісіньким учителем, так собі — ні риба ні м'ясо. Коли Лазарєв уперше прийшов у клас, він, до того як заговорити з нами, довго кашляв, копався в класному журналі й протирав своє пенсне. — Ну, приніс дідько ще одного чотириокого… — зашепотів мені Юзик. Ми вже й прізвисько Лазарєву збиралися вигадати, але коли ближче з ним познайомились, одразу звикли до нього й полюбили міцно, по-справжньому, як не любили досі жодного з учителів. Де це бачено раніше, щоб учитель запросто гуляв разом з учнями по місту? А Валеріан Дмитрович гуляв. Часто після уроків історії він збирав нас і, хитро примружуючись під скельцями пенсне, пропонував: — Я сьогодні до фортеці після уроків іду. Хто хоче зі мною? Охочих виявлялося багато. Хто відмовиться з Лазарєвим туди піти? Валеріан Дмитрович знав у Старій фортеці кожний камінчик. Одного разу цілісіньку неділю, аж до вечора, пробули ми з Валеріаном Дмитровичем у фортеці. Багато цікавого розповів він нам цього дня. Від нього ми тоді дізналися, що найменша вежа називається Ружанкою, а оту, напівзруйновану, що стоїть біля фортечних воріт, прозвано чудним ім'ям — Донна. А біля Донни над фортецею здіймається найвища з усіх — Папська вежа. Вона стоїть на широкому чотирикутному фундаменті, всередині восьмигранна, а вгорі, над покрівлею, кругла. Вісім темних бійниць дивляться за місто, на Заріччя, і в глиб фортечного
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (94) »
Последние комментарии
1 день 8 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 17 часов назад
1 день 23 часов назад
1 день 23 часов назад