2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
двору.
— Вже в далекій давнині, — розповідав нам Лазарєв, — паш край славився своїми багатствами. Земля тут дуже добре родила, а в степах росла така висока трава, що роги найбільшого вола були непомітні здалека. Часто забута на полі соха за три-чотири дні заростала густою, соковитою травою. Бджіл було стільки, що всі вони не могли розміститися в дуплах дерев і тому роїлися просто в. землі. Траплялося, що з-під ніг подорожнього бризкали струмені чудового меду. По всьому побережжю Дністра без будь-якого догляду ріс смачний дикий виноград, визрівали самородні абрикоси, персики.
Особливо солодким здавався наш край турецьким султанам і сусіднім польським поміщикам. Вони рвалися сюди що було сил, заводили тут свої угіддя, хотіли вогнем і мечем скорити український народ.
Лазарєв розповів, що зовсім недавно, всього яких-небудь сто років тому, у нашій Старій фортеці була пересильна тюрма. У стінах зруйнованої білої будівлі на фортечному дворі ще збереглися грати. За ними сиділи арештанти, яких за наказом царя відправляли в Сибір на каторгу. У Папській вежі за царя Миколи Першого томився відомий український повстанець Устим Кармалюк. Із своїми побратимами він ловив панів, справників, ксьондзів, архієреїв, що проїздили через Калинівський ліс, забирав у них гроші, коней і все відібране роздавав бідним селянам. Селяни ховали його в льохах, у копах на полі, і ніхто з царських сищиків довгий час не міг спіймати хороброго Кармалюка. Він тричі тікав з далекої каторги. Його били, та ще й як били! Кармалюкова спина витримала понад чотири тисячі ударів шпіцрутенами й батогами. Голодний, зранений, він щоразу виривався з тюрем і морозною, глухою тайгою, тижнями не бачачи шматка сухого хліба, пробирався до себе на батьківщину — на Поділля.
— По самих тільки шляхах до Сибіру й назад, — розповідав нам Валеріан Дмитрович, — Кармалюк пройшов близько двадцяти тисяч верст пішки. Недарма селяни вірили, що Кармалюк вільно перепливе будь-яке море, що він може розірвати будь-які кайдани, що нема на світі тюрми, з якої він не зміг би вирватися.
Його посадив у Стару фортецю польський магнат, поміщик Янчевський. Кармалюк утік з цієї похмурої фортеці серед білого дня. Він хотів потім підняти повстання проти польських панів, але темної жовтневої ночі 1835 року був убитий одним з них — паном Рутковським.
Цей полохливий шляхтич Рутковський побоявся навіть під час останньої зустрічі з Кармалюком подивитися йому в очі. Рутковський стріляв з-за рогу, в спину Кармалюку.
— Коли відважний Кармалюк сидів у Папській вежі, — розповідав Валеріан Дмитрович, — він створив пісню:
За Сибіром сонце сходить…
Хлопці, не зівайте;
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте.
… Зовуть мене розбійником,
Що людей вбиваю,
Я багатих убиваю,
Бідних награждаю.
З багатого хоч я візьму,
Убогому даю;
А так гроші розділивши, —
Гріха я не маю.
Кругла камера, де сидів Кармалюк, була засипана сміттям. Одне її вікно виходило в двір фортеці, а друге, напівзакрите зігнутими гратами, — на вулицю.
Оглянувши обидва поверхи Папської вежі, ми попрямували до широкої Чорної вежі. Коли ми ввійшли в неї, наш учитель звелів нам лягти ниць на запліснявілі балки, а сам обережно перебрався по перекладині в дальній темний куток.
— Лічіть, — сказав він і підніс голяк над вирубленим поміж балками отвором.
Не встиг цей біленький круглий камінець промайнути перед нами й зникнути під дерев'яним настилом, як усі пошепки замурмотіли:
— Один, два, три, чотири…
У Чорній вежі стало дуже тихо. Було тільки чути, як далеко внизу, під запліснявілими балками, дзюркотить струмок.
— Дванадцять! — ледве встиг прошепотіти я, як у напруженій тиші з глибини темної криниці долинув сплеск води. Луна від нього пролетіла повз нас угору, під кам'яне склепіння вежі.
— Так воно і є, тридцять шість аршинів, — сказав Лазарєв, обережно пробираючись до нас по гнилій перекладині.
Коли ми вийшли з затхлої півтемряви на фортечний двір, Лазарєв пояснив, звідки взялася в Чорній вежі ця глибока криниця.
Її викопали обложені запорожцями турки.
Цієї ж неділі біля самісінької Донни Куниця під кущем шипшини знайшов іржавий турецький ятаган. Він і донині лежить у міському музеї з вицвілим написом: «Дарунок учня вищепочаткового училища Йосипа Стародомського».
Під час однієї з наших прогулянок по фортеці ми допомогли Валеріанові Дмитровичу виколупнути з стіни Папської вежі кругле чавунне ядро. Воно лунко впало на землю й розламало пополам соснову тріску, що валялася.
На брезентовій курточці Сашка Бобиря ми донесли це чавунне ядро аж до дому Лазарєва.
Саме тоді ми й дізналися, що Валеріан Дмитрович живе в сусідстві з лікарем Григоренком, у провулочку навпроти лікаревої садиби.
Його обмазаний глиною будиночок з
Последние комментарии
37 секунд назад
9 часов 3 минут назад
1 день 8 часов назад
1 день 8 часов назад
1 день 8 часов назад
1 день 8 часов назад