Прокляті роки (скорочено) [Юрій Клен] (fb2) читать постранично, страница - 6
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Чиясь рука незрима сонце гасить...
А серце в нас пропелером: «Дзінь-дзінь!»,
Змагаючись даремно в височінь.
Та пориву не збудешся ніяк ти.
Не можуть мрій, що їх плекає дух,
Нам замінити статистичні факти.
Симфонію, яка чарує слух,
Нам не заступить і найкращий трактор.
Як не старайсь, щоб той вогонь затух,
Який в мізку нам барвами палає, —
Він жевріє й на мить лиш пригасає.
Але думки нам забрано в полон...
Щоб потекли вони одним річищем,
Механізації страшний закон
Кладе межу і в захваті найвищім,
І муз стрижем ми під один шаблон.
Так ми нещадною рукою нищим
В душі насаджений господній сад,
Сповитий нами у фабричний чад.
Зате у нас держава квітне знову.
Під маршів і машин ритмічний такт
Ми творим націю нової крові.
Вже душі нам покрив червоний лак.
Вкраїнізовано всі установи,
І Шльойме став не Шльома, а Щупак:
Ми кожному, — нехай, як хоче, зветься, —
До голови чіпляєм оселедця.
Біс є найнебезпечніший тоді,
Як святобливу постать прибирає:
Чи старця, що ступає по воді,
Чи янгола, що крильми помаває,
І все лукавство в білій бороді
Чи в білих шатах святості ховає.
Так дружньою рукою хижий друг
Із нас вичавлює поволі дух.
Тож не страшні нам вороги одверті,
А ті, що з рідним словом на вустах,
Ідуть до нас, щоб душу нам роздерти,
І сіють терни розбрату в серцях.
Та тільки доля гірша ще від смерті
Спобігне тих, які згубили шлях...
Хвалю я ворога, що, забороло
Піднявши, ставить чоло проти чола.
<...>
1937
[1] 1 Танець смерті (фр.).
[2] Найбільший (латин.).
Последние комментарии
58 минут назад
2 часов 30 минут назад
6 часов 24 минут назад
6 часов 28 минут назад
11 часов 49 минут назад
1 день 23 часов назад