Прокляті роки (скорочено) [Юрій Клен] (fb2) читать постранично, страница - 6


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

лабіринті башт і перспектив

Чиясь рука незрима сонце гасить...

А серце в нас пропелером: «Дзінь-дзінь!»,

Змагаючись даремно в височінь.


Та пориву не збудешся ніяк ти.

Не можуть мрій, що їх плекає дух,

Нам замінити статистичні факти.

Симфонію, яка чарує слух,

Нам не заступить і найкращий трактор.

Як не старайсь, щоб той вогонь затух,

Який в мізку нам барвами палає, —

Він жевріє й на мить лиш пригасає.


Але думки нам забрано в полон...

Щоб потекли вони одним річищем,

Механізації страшний закон

Кладе межу і в захваті найвищім,

І муз стрижем ми під один шаблон.

Так ми нещадною рукою нищим

В душі насаджений господній сад,

Сповитий нами у фабричний чад.


Зате у нас держава квітне знову.

Під маршів і машин ритмічний такт

Ми творим націю нової крові.

Вже душі нам покрив червоний лак.

Вкраїнізовано всі установи,

І Шльойме став не Шльома, а Щупак:

Ми кожному, — нехай, як хоче, зветься, —

До голови чіпляєм оселедця.


Біс є найнебезпечніший тоді,

Як святобливу постать прибирає:

Чи старця, що ступає по воді,

Чи янгола, що крильми помаває,

І все лукавство в білій бороді

Чи в білих шатах святості ховає.

Так дружньою рукою хижий друг

Із нас вичавлює поволі дух.


Тож не страшні нам вороги одверті,

А ті, що з рідним словом на вустах,

Ідуть до нас, щоб душу нам роздерти,

І сіють терни розбрату в серцях.

Та тільки доля гірша ще від смерті

Спобігне тих, які згубили шлях...

Хвалю я ворога, що, забороло

Піднявши, ставить чоло проти чола.

<...>

1937


[1] 1 Танець смерті (фр.).

[2] Найбільший (латин.).