Ключ від чужого замка [Віктор Тимченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (66) »
Віктор Тимченко КЛЮЧ ВІД ЧУЖОГО ЗАМКА Політичний детектив
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Рецензент канд. істор. наук В. О. Лисенко Художнє оформлення В. М. Петракова
Кожного, хто бере до рук цей вигаданий твір, автор застерігає од пошуку в ньому опису реальних подій та осіб.
1
— Час прощатися. Джеймс Мілн загасни у попільничці сигарету й усміхнувся Валерію. Оркестр награвав тихо, зовсім не заважаючи розмові. Молодик, що сидів навпроти, підняв келих і урочисто, здавалося, навіть із надмірним пафосом промовив: — Ваше здоров'я, містере Джеймс! — Навіщо стільки емоцій, друже! А здоров'я наше, на жаль, якраз прямо пропорційне заняттям тенісом, а не кількості ужитого спиртного. Однак теж підняв завбачливо налите йому вино. Сьогодні в нього справді був чудовий день, усе виходило саме так, як того хотілося. Якихось п'ять днів у Києві, а вражень стане на півроку. Приміром, цей хлопець, що тільки-но пригощав його у цьому не надто вишуканому ресторані угорським вином і котрий просто вражав своїм нахабством: він не пропонував, він вимагав брати у нього червінці. «Такий пройда у нас міг би зробити непоганий бізнес, — подумав Мілн, — діло любить людей настирних і трохи відчайдушних». І справді, замість своїх червінців Валерій таки наполегливо вимагав «товару». Та деякий брак делікатності можна й вибачити. Йому просто поталанило з цим хлопцем. — До речі, Валерію, я увесь час збираюся запитати: де ви так добре опанували англійською? Невже ваша школа встигає робити з кожного радянського хлопця поліглота? Містер Джеймс жартував. Валерій вже встиг навчитися розрізняти відтінки його гумору. Належало б і собі відбутися жартом. — Наші з вами міжнародні торговельні відносини повинні бути на високому рівні. Джеймс невдоволено скривився і, притишивши голос, промовив: — Ми ж домовлялися: за вечерею жодного слова про справи, Валерію. І… — він красномовно озирнувся на сусідній столик, — ви певні, що нас ніхто не слухає? Валерій голосно розсміявся. — Гортаючи наші газети, я завжди думав, що там добряче перебільшують, коли пишуть про шпигуноманію на Заході. Тепер підстави для таких сумнівів у мене поступово зникають. — Невже ви почуваєте себе абсолютно безкарним, незважаючи на те, що наші з вами операції, скажемо простіше, справи, теж мають відповідне формулювання у вашому Біллі про права, чи як воно там у вас називається?.. — Кримінальний кодекс, містере Джеймс, але ж ми з вами знайомі вже не перший день, і досі — тьху-тьху — все обходилося якнайкраще. «Знову ця російська необачність», — подумав Мілн. Ризик заходив надто далеко, і це йому не подобалося. — Добре, коли все добре». Збираючись сьогодні на зустріч із Валерієм, він довго петляв містом, поки не переконався, що не викликає нічиєї цікавості. Власне, і непоказний ресторанчик за містом було обрано з тією ж метою: якомога менше сторонніх очей. А тут якась зайва фраза — і довго налагоджуване діло може полетіти шкереберть. Мілну нетерпеливилося розпрощатися вже з Валерієм. «Вранці літак, треба бути у формі». — Береженого бог береже, — промовив Мілн уголос, — але оскільки у вас усі атеїсти, чи не так, то я пропоную абсолютно атеїстичний тост. Мілн зробив багатозначну паузу. — На коня, га? — На коня! — Валерій, мабуть, вп'яте підніс свій келих. — А звідки ви знаєте російські тости? — Маленькі таємниці додають пікантності не лише шлюбним взаєминам, Валерію. Вони випили. Мілн потягся до сигарети, але денний ліміт вже був вичерпаний, та й не хотілося затягувати зустріч: про все вже було домовлено. Він сховав сигарети в кишеню, збираючись йти. Та щось змушувало Валерія затягувати вечірку. — Я демократ, Валерію. Вам абсолютно не обов'язково проводжати мене. Лишайтеся, і, може, вам пощастить познайомитися з чарівною дівчиною — ви повинні мати успіх у жінок. — Та ні, я теж, мабуть, почимчикую додому, але… «Я не помилився, у нього справді до мене щось є». — Одна невеличка послуга, коли можна… — Я слухаю пас. — Бачте, коли вас не обтяжить, то я хотів би передати одного листа… — Ви думаєте, що у нас в Англії є спільні знайомі? — Я мав на увазі не особисто передати, а надіслати поштою… — Валерій, чи не стали ви скнарою? Авіапоштою ваш лист коштуватиме, як я не помиляюся, рівно півкарбованця. — Так, але я хотів би, щоб ви послали його з Лондона, можете ще з аеропорту — так буде швидше… — Чи не хочете ви мене переконати, що до безтями закохалися в кінозірку і волієте, аби вона якнайшвидше прочитала ваше послання? «Цей Джеймс не абсолютний ідіот, але вміє прикидатися таким», — подумав Валерій, та вголос сказав зовсім
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (66) »
Последние комментарии
22 часов 35 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад