Дім з котом, який грає в м'яча [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично

Книга в формате epub! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Unknown
Start

Дім з котом, який грає в м'яча

Оноре де Бальзак

Посеред вулиці Сен-Дені, майже на розі з вулицею Малого Лева, ще зовсім недавно стояв один з тих дуже цікавих для історика будинків, по яких вони мають змогу відтворювати старий Париж. Його стіни, що загрожували обвалитись, були наче змережані ієрогліфами,— а як інакше міг назвати сторонній спостерігач римські цифри X і V, утворювані тоненькими тріщинами, що густо проступали на сухій фарбі, позначаючи лінії стикання дерев'яних брусів, як поперечних, так і навкісних? Мабуть, кожен із них хитався у своєму гнізді від стукоту коліс найлегшого екіпажа. Поважну будівлю увінчував трикутний дах того зразка, якого в Парижі скоро ніде не побачиш. Ця покрівля, пожолоблена внаслідок мінливої паризької погоди, виступала на три фути над вулицею, захищаючи від дощових струменів ґанок, а також стіну горища з малим віконцем. Горище було збите з дощок, накладених одна на одну, ніби шиферні плитки,— мабуть, щоб не переобтяжувати хисткі стіни дому.

Одного дощового ранку, в березні, якийсь молодик, щільно закутавшись у плащ, стояв під навісом крамнички навпроти цієї старовинної будівлі й роздивлявся її з палкою цікавістю археолога. І справді, цей уламок буржуазного побуту XVI сторіччя пропонував спостерігачеві розв'язати не одну загадку. Кожний поверх мав свою особливість. Так, у першому були прорубані чотири видовжені вузькі вікна, притиснуті одне до одного і затулені внизу дерев'яними щитами,— для того, щоб створити в крамниці півсутінь, за допомогою якої спритний крамар уміє надати тканині саме того відтінку, якого вимагає покупець. Молодик, здавалося, був сповнений зневаги до цієї істотної частини дому — його погляд жодного разу не зупинився на ній. Так само мало цікавили його вікна другого поверху, де жалюзі були підняті й крізь великі шибки з богемського скла виднілися оранжеві муслінові фіранки. Уся його увага зосередилася на третьому поверсі, на його негарних вікнах, грубо збиті рами яких можна було 6 виставити в музеї ремесел та мистецтв як зразок тих перших виробів, що з них починалося французьке столярне мистецтво. Маленькі шибки в цих вікнах були майже зелені, і тільки завдяки своєму гострому зорові молодик міг розгледіти полотняні фіранки в синю клітинку, які приховували таємницю того мешкання від сторонніх очей. Іноді наш спостерігач, знуджений тривалим і марним спогляданням, а може, й тишею, яка панувала в домі та й у всьому кварталі, опускав задерту голову, і мимовільна усмішка з'являлася в нього на устах, коли його погляд знову падав на крамницю, де й справді можна було побачити досить кумедні речі. Товстелезний дерев'яний брус, підпертий чотирма стовпами, що, здавалося, зігнулися під вагою трухлявого дому, мав на собі стільки шарів підновлюваної фарби, скільки рум'ян на щоках у якої-небудь старої герцогині. На самій середині цього бруса, прикрашеного вигадливим різьбленням, була прибита старовинна картина, де був зображений кіт, який грає у м'яча. Ця картина і смішила молодика. Та й не дивно, бо навіть найдотепніший із сучасних художників навряд чи зміг би вигадати такий смішний шарж. Кіт тримав у передній лапі ракетку, не меншу, аніж він сам, і, стоячи на задніх лапах, готувався відбити величезного м'яча, якого кинув йому дворянин у гаптованому камзолі. Малюнок, фарби, тло картини — усе наводило на думку, що художник хотів поглузувати і з крамаря, і з перехожих. Час, змінивши наївний живопис, зробив його ще кумеднішим, надавши йому певної загадковості, яка мала заінтригувати людей спостережливих. До того ж строкатий хвіст кота був намальований так, що багато хто прийняв би його за якогось стороннього глядача — ось якими товстими, довгими та пухнастими були хвости в котів, що ловили мишей нашим предкам. Праворуч від картини, на голубому полі, яке погано приховувало гнилизну дерева, перехожі читали: Гійом, а ліворуч: Наступник пана Шевреля. Сонце й дощ майже витравили позолоту, скупо накладену на літери вивіски, де, за правилами нашої старовинної орфографії, U вживалося замість V, а V — замість U. Щоб трохи збити пиху тим, хто вважає, що світ з кожним днем стає винахідливішим, а сучасне шарлатанство досягло найвищого рівня, варто тут нагадати, що такі вивіски, походження яких видається багатьом паризьким крамарям незбагненним, є просто картинами з живої натури, що допомагала нашим дотепним предкам приваблювати покупців у свої крамниці. Отож «Свиня за прядкою», «Зелена мавпа» і таке інше — усе це були тварини в клітках, чия спритність приголомшувала перехожих, а дресировка свідчила, що купці в XIV столітті відзначались неабиякою терплячістю. Подібні дивовижі збагачували своїх винахідників скоріше, аніж «Провидіння», «Сумлінність», «Благодать» чи «Зітнення голови Іоаннові Хрестителю» — вивіски, які досі можна бачити на вулиці Сен-Дені. Проте наш незнайомець вочевидь стояв там не для того, щоб милуватися чудернацькою вивіскою — зрештою, досить було глянути на того