Дім з котом, який грає в м'яча [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично, страница - 4

осмілився стати на ту саму плитку, на якій стояв пан Гійом, і звідти побачив, що молодик нишком позирає на вікна третього поверху. Ступивши два кроки, прикажчик вийшов на вулицю, підвів голову, і йому здалося, ніби він помітив у вікні панну Гійом, яка швидко відступила у глиб кімнати. Невдоволений здогадливістю свого старшого прикажчика, торговець сукнами глянув на нього зизим оком, але тут тривога, яку надміру цікавий перехожий пробудив у душі купця та в серці закоханого прикажчика, розвіялась, бо незнайомець покликав візника, який прямував на сусідню площу, і швидко сів у екіпаж, прибравши вдавано-байдужого вигляду. Його від'їзд пролив цілющий бальзам на серця двох інших прикажчиків, стурбованих можливістю сутички з жертвою їхньої витівки.

— Чого це ви стовбичите тут, панове, згорнувши руки? — мовив Гійом до своїх трьох підручних.— В давні часи, чорт забери, коли я служив у небіжчика пана Шевреля, я на цю годину вже устигав розгорнути й обдивитися два, а то й три сувої сукна.

— Мабуть, у ті часи раніше розвиднювалося,— сказав другий прикажчик, на якого був покладений цей обов'язок.

Старий купець не міг утриматися від усмішки. Хоча двом із цих трьох молодиків, яких довірили опіці пана Гійома їхні батьки, багаті промисловці з Лув'є та Седана, досить було тільки попросити на день свого повноліття сто тисяч франків, щоб негайно отримати їх для самостійного влаштування, Гійом вважав за потрібне тримати хлопців під гнітом старовинного деспотизму, невідомого в наших сучасних розкішних магазинах, де прикажчики прагнуть забагатіти уже до тридцяти років. Своїх помічників пан Гійом змушував гарувати, як негрів. Лише втрьох вони виконували роботу, яка виснажила б цілий десяток службовців, що своїм неробством сприяють розбуханню статей державного бюджету. Жоден шерех не турбував урочистої тиші у цьому домі, де дверні завіси, здавалося, завжди були змащені і де кожен предмет домашнього вжитку відзначався тією статечною чистотою, яка свідчить про бездоганний порядок і сувору ощадливість. Часто найпустотливіший прикажчик розважався тим, що видряпував на кусневі грюєрського сиру, який їм подавали на сніданок і який вони умисне лишали нез'їденим, дату свого вступу до фірми пана Гійома. Ця жартівлива витівка та інші подібні пустощі часом викликали усмішку в молодшої з двох Гійомових дочок, гарненької дівчини, тієї самої, яка з'явилася перед зачарованим незнайомцем. Хоча кожен з прикажчиків, і навіть найстарший, вносив чималу плату за своє утримання, жоден з них не насмілився б залишитися за хазяйським столом, коли подавали десерт. А коли пані Гійом наказувала подати салат, бідолашні молодики здригалися, уявляючи, як скупо її обережна рука кропитиме його зараз олією. Їм не дозволялося перебути ніч поза домом, якщо вони заздалегідь не давали вірогідного пояснення такого кричущого порушення правил добропристойності. Щонеділі два прикажчики по черзі супроводжували родину Гійомів до обідні та до вечерні в церкву Святого Луппа. Панночки Віргінія й Огюстина, скромно вдягнені в ситцеві сукні, кожна попідруч із прикажчиком, йшли попереду під невсипущим оком матері, яка замикала цю невеличку сімейну процесію в супроводі чоловіка — його вона привчила нести два грубі молитовники, оправлені в чорний сап'ян. Другий прикажчик за свою службу платні не отримував. Ну а найстарший, той, хто за дванадцять років старанної праці та скромної поведінки прилучився до всіх таємниць дому Гійомів, одержував за свої труди вісімсот франків. На деякі родинні свята його вшановували невеличкими подарунками, цінними лише тим, що нагороджувала ними суха й зморшкувата рука пані Гійом. То були добрі шлейки, пара грубих шовкових панчіх або плетені гаманці, які вона умисне напихала ватою, щоб краще було видно ажурні візерунки. Іноді, хоч і рідко, цього першого міністра запрошували розділити яку-небудь розвагу з родиною хазяїна — або коли вона виїздила на заміську прогулянку, або коли після кількох місяців вичікування надумувалася, взявши ложу в театрі, обговорити п'єсу, яку Париж уже встиг забути. Що ж до двох інших прикажчиків, то перепона шанобливості, яка з давніх-давен відокремлювала будь-якого торговця сукном від його учнів, стояла ще настільки міцно між ними та старим купцем, що їм легше було б украсти відріз сукна, ніж порушити цей священний етикет. Така суворість нині може видатися безглуздою — але ці старовинні фірми були школами високої моралі та порядності. Хазяїни ніби усиновлювали своїх учнів. Господиня дому дбала про молодикову білизну, лагодила її, а іноді й купувала йому нову. Якщо прикажчик захворював, за ним ходили з материнською турботливістю. У випадку небезпеки хазяїн не шкодував грошей і кликав найславетніших лікарів, бо він відповідав перед батьками хлопців не лише за їхню доброчесність та науку. Навіть якщо котрийсь із них, шанований за свою вдачу, починав невдало власну комерцію і зазнавав краху, старі купці не втрачали віри в діловий хист, який самі ж