Дім з котом, який грає в м'яча [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично, страница - 5

таки розвинули в хлопцеві, і не вагалися довірити щастя своєї дочки тому, кому протягом тривалого часу довіряли свій статок. Гійом належав до числа людей такого старого гарту, і якщо в нього були їхні кумедні властивості, то разом з тим були і всі їхні переваги. Отож не дивно, що Жозефа Леба, свого старшого прикажчика, сироту без статку, Гійом призначив у чоловіки старшій дочці Віргінії. Проте Жозеф аж ніяк не поділяв твердих поглядів хазяїна, який — хай би навіть йому запропонували царство — ніколи не погодився б одружити молодшу дочку раніше від старшої. Бідолаха прикажчик відчував, що його серце заполонила молодша Гійомова дочка, Огюстина. Але, щоб пояснити цю пристрасть, яка розвинулася цілком таємно, необхідно глибше вивчити пружини твердих звичаїв, які управляли життям у домі старого торговця сукном. Гійом мав двох дочок. Старша, Віргінія, була викапаним портретом матері. Пані Гійом, дочка достославного Шевреля, сиділа за прилавком своєї крамниці випростана, мов тичка, і не раз їй доводилося чути, як жартівники билися об заклад, що вона настромлена на кілок. Вираз, що ніби застиг на її худому довгастому обличчі, свідчив про надмірну побожність. Не відзначаючись ні привітністю, ні витонченістю манер, пані Гійом, майже шістдесятирічна жінка, мала звичай прикрашати голову чепчиком із лопатями завжди одного й того самого фасону — такі чепці більше личать вдовам. Уся околиця називала її «сестрою-воротаркою» — ніби в монастирі. Її мова була небагатослівна, а рухи нагадували уривчасті сигнали оптичного телеграфу. Очі, світлі, як у кішки, здавалося, палали гнівом на весь світ за те, що вона негарна. Віргінія, вихована, як і молодша сестра, під деспотичним наглядом матері, вже досягла двадцяти восьми років. Молодість пом'якшувала негарні риси, які вона успадкувала від матері. До того ж сувора пані Гійом виховала в дочці дві високі чесноти, що стали її окрасою: Віргінія була дівчина лагідна й терпляча. Огюстина, якій щойно виповнилося вісімнадцять, не була схожа ані на батька, ані на матір. Вона належала до тієї породи дівчат, які настільки позбавлені фізичної спорідненості з батьками, що, дивлячись на них, мимоволі згадуєш благочестиве прислів'я: «Діти від бога». Огюстина була маленька на зріст або — щоб дати про неї точніше уявлення — мініатюрна. Чоловік світського виховання міг би закинути цьому чарівному дівчаті, схожому на саме втілення грації і невинності, хіба тільки боязкі рухи та міщанські манери, а іноді й надмірну сором'язливість. Її замкнуте й нерухоме личко дихало тим смутком, який легко розвіюється і властивий для всіх дівчат, що надто слабкі, аби чинити опір материнській волі. Завжди скромно вдягнені, обидві сестри могли задовольнити своє природжене жіноче кокетство лише винятковою охайністю, яка дуже личила їм і була в гармонії з конторками, що сяяли чистотою, з полицями, де старий слуга не залишав жодної порошинки, із старосвітською простотою всієї обстави, яка їх оточувала. Змушені, з огляду на свій спосіб життя, знаходити радість у наполегливій праці, Огюстина й Віргінія досі не дали своїй матері жодного приводу для невдоволення, і пані Гійом потай раділа, що в її дочок така чудова вдача.

Неважко уявити собі наслідки здобутого ними виховання. Їх готували для торгівлі, й вони звикли розумітися лише на занудних комерційних підрахунках та розрахунках; ще вони навчалися вести книги прибутків та видатків, навчалися трохи граматики, трохи історії за Святим Письмом, історії Франції за Лерагуа, читали лише тих авторів, яких їм дозволяла читати мати,— отож їхні уявлення про світ були досить обмежені. Зате обидві чудово вміли вести господарство, знали ціну речам, знали, з якими труднощами люди складають гроші, були ощадливі й дуже шанували високі якості негоціанта. Хоча їхній батько був багатим, вони вміли не тільки вишивати, а й штопати; мати навчила їх куховарити — за її словами, для того, щоб вони вміли замовити обід і висварити куховарку із знанням справи. Не привчені до світських розваг і маючи за приклад лише зразкове життя батьків, дівчата рідко визирали за огорожу старого предківського дому, який для їхньої матері замикав у собі весь світ. Сімейні торжества, коли в них збиралися гості, були найвишуканішими земними радощами, про які вони могли мріяти. Перед тим як у великій вітальні, розташованій на другому поверсі, мали з'явитися пані Роген, уроджена Шеврель, уся в діамантах і на п'ятнадцять років молодша за двоюрідну сестру, молодий Рабурден, помічник столоначальника в міністерстві фінансів, Сезар Біротто, багатий парфюмер і його дружина, яку іменували пані Сезарева, Камюзо, найбагатший торговець шовком на вулиці Бурдонне, та його тесть пан Кардо, два-три старі банкіри із своїми бездоганними дружинами, то всі необхідні приготування — а їх було чимало, бо все доводилося розпаковувати: срібло, саксонську порцеляну, свічки, кришталь, — скрашували одноманітне існування трьох жінок, і вони в цих випадках метушилися не менше,