Шагренева шкіра [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично

Книга в формате epub! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Unknown
Передмова до першого видання
Шагренева шкіра
І. Талісман
II. Жінка без серця
III. Агонія
Епілог
Примітки

Шагренева шкіра

Оноре де Бальзак

Переклав Юрій Лісняк


Передмова до першого видання

Безперечно, є чимало письменників, чия особиста вдача яскраво відбита в характері їхніх творів; у них твір і людина — одне й те саме. Але є й інші письменники, чия душа й звичаї цілковито контрастують із формою та змістом їхніх творів. Тож годі знайти тверде правило, за яким можна розпізнати різні ступені спорідненості між улюбленими думками митця й витворами його фантазії.

Ця відповідність чи невідповідність походить із моральної природи настільки ж химерної, настільки ж потайної в своїх іграх, наскільки примхлива жива природа в царині розмноження. Відтворення розумних істот і думок — дві незбагненні таємниці, і цілковита подібність або неподібність, яку ці два види витворів можуть мати зі своїми творцями, дають мало доказів законного батьківства чи проти нього.

Петрарка, лорд Байрон, Гофман і Вольтер були такі, як і їхній геній, а от Рабле, людина твереза, був зовсім не схожий на свій буйний стиль і своїх буйних персонажів... Він пив воду, вихваляючи своє «осіннє сусло», так само як Брійя-Саварен їв дуже багато, вшановуючи добрі страви.

Отак новомодний автор, дуже оригінальний, що ним Великобританія могла б пишатись,— Метьюрін,— священик, якому ми завдячуємо «Єву», «Мельмота», «Бертрама», був кокетливий, галантний, шанував жінок, і ввечері цей чоловік із жахливими думками ставав виніженим чепуруном, dandy. Так і Буало — його лагідна, ввічлива манера зовсім не відповідала сатиричному духові зухвалих віршів. Більшість витончених поетів самі були людьми вкрай далекими від витонченості; так і скульптори, весь час зайняті створенням ідеалізованих, прекрасних людських постатей, передачею принадності ліній, сполученням скупих рис краси, ходять майже завжди погано вбрані, не дбають про свій туалет і носять прекрасні образи в душі, нічим не виказуючи цього.

Дуже легко примножити приклади такої незгоди і таких характерних поєднань між людиною та її думкою; але цей двоїстий факт такий повсюдний, що наголошувати на ньому було б школярством.

Чи була б можлива література взагалі, якби шляхетне серце Шіллера ми стали підозрювати в якомусь спільництві з Францом Моором, найогиднішим породженням, найбільшою мерзенністю, яку будь-коли виводив на сцену драматург?.. Найпохмуріші трагіки хіба не бувають у житті зазвичай дуже лагідні й патріархальні? Свідок — шановний Дюсіс. Навіть сьогодні, дивлячись на нашого Фавара, який так тонко, так доладно, так дотепно передає невловні відтінки натури дрібного міщанина, ви сказали б, що це славний селянин із Боса, розбагатілий на торгівлі биками.

Попри невизначеність законів, які встановлюють обличчя літератури, читачі не можуть завжди лишатись безсторонніми поміж книжкою й письменником. Мимовільно вони в думці відтворюють постать, вибудовують людину, уявляють її старою або молодою, великою або малою, доброю або лихою. А коли виник образ автора — все сказано. Їхня позиція обрана!

Крім того, в Орнані ви — горбань, у Бордо — блондин, у Камбре — товстун. В одному товаристві вас ненавидять, у іншому — підносять до неба. В Парижі Мерсьє — посміховисько, а для росіян у Санкт-Петербурзі він — оракул. І врешті ви стаєте істотою багатоманітною, якимсь уявним створенням, що його читач одягає за своєю уявою і майже завжди роздягає з якихось чеснот, щоб убрати в свої вади. І ви не раз маєте неоціненну нагоду почути: «Таким я його собі не уявляв!»

Коли б автор цієї книжки міг похвалитися отакими хибними судженнями публіки, він би остерігся обговорювати цю дивну проблему письменницької фізіології. Він би дуже легко погодився вважатись доброзвичайним, доброчесним, мудрим літератором, якого всюди радо вітають. На лихо, він має славу старого, пронозуватого циніка, і на його обличчі люди бачать відбитими всі сім смертних гріхів, не визнаючи за ним ніяких чеснот, хоча й у нечесті не все поспіль нечесне. Таким чином він має досить підстав виправити викривлену думку публіки щодо нього.

Та, зваживши все як слід, він, можливо, легше прийняв би заслужену лиху славу, ніж брехливу репутацію доброчесності. Бо в наші часи що таке літературна репутація?.. Червона або синя афіша, наліплена на кожному розі. Та й яка висока поезія коли-небудь мала шанс досягти популярності «Рудого парагвайця» чи ще бозна-якої мішанки?

Лихо почалося з однієї книжки, на якій він не поставив свого імені, але яку тепер визнав своєю, бо мав нещастя підписати її.

Ця книжка — «Фізіологія подружнього життя», приписувана одними якомусь старому лікареві, іншими — розпусному придворному з кола маркізи Помпадур або якомусь мізантропові, що позбувся всіх ілюзій і за ціле своє життя не спіткав жодної жінки, гідної поваги.

Автора часто бавили ці помилки й навіть тішили його, як похвала, але нині він гадає, що, хоча