Історія одного поросятка [Юрій Павлович Винничук] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
Юрій ВИННИЧУК ІСТОРІЯ ОДНОГО ПОРОСЯТКА Казка
Намалювала Наталя КОХАЛЬ Було собі одне Поросятко, яке полюбляло мандрувати. Не знаю, чого йому не сиділося на місці, а от не сиділося, і край. Покинуло свій хлівчик і своє коритце та й подалося в мандри. І зайшло до королівського замку. Спочатку на нього ніхто уваги не звернув — мало які тут поросята тиняються. Але його побачив король. — Гей, а це що за порося сновигає? Де воно тут взялося? Зараз до мене гості приїдуть, а тут порося! Негайно забрати його! Сторожа кинулася Поросятко ловити, та куди там — воно таке прудке, в руки й не дасться. — Стійте! — гаркнув король. — Зараз я його пристрелю! Дайте мені рушницю. Узяв король рушницю та й почав смалити в Порося, аж гай шумить. Бах! — розлетілося дзеркало. Трах! — посипалася шиба. Гах! — розкололася дорога ваза з німецької порцеляни. А Поросятко — без жодної подряпинки. — Ах ти, кляте порося! — крикнув лютий король. — Ану, усі хапайте рушниці й пістолі та бийте цього приблуду! Гей, що тут зчинилося! Похапала сторожа рушниці, а міністри — пістолі та як почали наввипередки цілити в Поросятко. Бах! бах! бах! — в цілому замку жодного дзеркала не зосталося. Трах! трах! трах! — в цілому замку жодної шиби не лишилося. Гах! гах! гах! — в цілому замку ані вазочки, ані скляночки не врятувалося. А Поросятко — без жодної подряпинки. — Ану прикотіть сюди гармату! — скомандував король. — Зараз я покажу йому, де раки зимують! Притягли гармату, зарядили — гу-гуп! гу-гуп! гу-гуп! Так усі стіни й повалилися. Весь палац на руїни перетворився. А Поросятко — без жодної подряпинки. — Вогонь! — скомандував знову король. Гу-гуп! гу-гуп! гу-гуп! — ось уже й мури в порох розсипалися. Нічого не залишилося, на купі каміння стояв король і протирав запорошені очі. А як протер, то побачив на лузі Поросятко, яке мирно лежало на травичці й усміхалося до короля. — Та що це за напасть така, га? — дивувався він. — А це, мабуть, нам вороги підіслали, — сказав міністр державної безпеки. — Не могло воно само по собі до такого додуматися. — Ану підіть та спитайте його, яка гемонська душа підіслала нам оце чудо, — звелів король. Міністр підійшов до Поросяти й запитав: — Скажіть мені, любе Поросятко, хто вас наслав на нашу голову, що ви нам і фортецю, і палац зруйнували? — По-перше, не я руйнувало, а ви самі. А по-друге, ніхто мене не насилав, бо я ходжу із власної волі. Просто я Поросятко, яке любить мандрувати, — відповіло Поросятко і, показавши міністрові язика, побігло собі лугом, весело метляючи хвостиком. Забігло Поросятко в ліс і потрапило до розбійників. Розбійники оточили його зі всіх боків, повиймали пістолі й ножі і почали повільно звужувати коло. Але Поросятко не злякалося Розбійників, а сміливо кинулося їм під ноги. Розбійники закричали: — Бий! Коли! Ріж! Що тут зчинилося! У повітрі засвистіли ножі та шаблі, забахкали пістолі, а коли дим розвіявся, то Поросятко побачило довкола себе забитих розбійників. Ані один не ворушився. Самі себе постріляли й порубали. — Так вам і треба, — сказало Поросятко і помандрувало далі. Дорога привела його до моря. Великі спінені хвилі билися об скелі. Неподалік причалив корабель. З корабля спустили човен, щоб набрати прісної води. З човна вийшли озброєні матроси. — Ой, — зітхнуло Поросятко, — я теж хочу стати матросом і плавати на кораблі! Матроси засміялися: — Ну, ви чули щось подібне? Порося хоче в море! — Та ви ще просто не знаєте, з ким маєте справу! — образилося Порося. — Я нещодавно завиграшки зруйнувало ціле королівство! А вчора я поклало трупом дванадцять лютих розбійників! — О, та ти козак хоч куди! — похвалили його матроси. — Але й ти не знаєш, з ким маєш справу, бо ми не просто матроси, а пірати! — Справжні-справжнісінькі? — не вірилося Поросяті. — Найсправжнісінькі! — Та це ж просто чудово! Якраз вас мені й треба! Я все життя мріяло зустрітися з піратами і стати їхнім отаманом! — Що? Отаманом? Ну, це вже занадто! Порося — отаманом! Спочатку ти мусиш стати джурою, а тоді матросом, а тоді боцманом, а вже тоді й отаманом. — Гаразд. Я згодне. Але одна умова: всі ви мусите поклястися, що навіть у найлютіший голод ніхто з вас не помислить перетворити мене на печеню. Мусите до мене ставитись, як до свого товариша. Бо як ми станемо ворогами, то буде з вами те саме, що й з розбійниками. Пірати перезирнулися. Такого завзятого Поросяти їм ще не доводилося зустрічати. І вони погодилися взяти його із собою. І не розчарувалися, бо дуже скоро Поросятко довело свою хоробрість. Воно першим кидалося на абордаж, сміливо валило з ніг ворога, зчиняло таку метушню, що піратам робота йшла як по маслу. — Ще нам так ніколи не працювалося, як із цим Поросятком, — казали вони. — От-от, — погодився отаман. — Я навіть- 1
- 2
Последние комментарии
2 дней 3 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 6 часов назад
2 дней 7 часов назад