Випадок на озерi. На пiвдорозi до пекла [Джон Кольєр] (fb2) читать постранично

Джон Кольєр ДВА ОПОВІДАННЯ

ВИПАДОК НА ОЗЕРІ

Наступного ранку після свого п’ятдесятиріччя містер Бізлі голився і пильно вивчав своє відбиття у дзеркалі, відзначаючи про себе надзвичайну схожість свого обличчя з мишачим писочком.

– Гай, гай, – сумно промовив він сам до себе і зіщулився. – Ну, та Бог з ним. А от хто сподівався б такого від Марії? Добре пам’ятаю, як одразу по весіллі я називав її кицюнею. Відтоді кицюня встигла подорослішати і перетворилася на тигрицю.

Містер Бізлі зав’язав вузеньку краватку і вкрай заклопотаний поспішився вниз, аби не спізнитись до сніданку. Одразу після снідання йому треба відчиняти крамничку, де він працюватиме без передиху до десятої вечора. Час од часу протягом дня сюди навідуватиметься Марія і пильнуватиме за ним, пускаючи шпильки та докоряючи за помилки і потурання клієнтам, хоч би хто ті були.

Щоранку на нього чекала маленька втіха – він розгортав газету й одразу ж шукав очима своєї улюбленої, присвяченої неймовірним пригодам та дивовижам, рубрики, яку вів якийсь містер Ріплі. Щоп’ятниці він переживав ще більше задоволення: цього дня надходив примірник часопису «Очевидне і неймовірне у природі». Це видання правило для нього, сказати б, за пролазку з безпросвітного животіння, пролазку з чогось нестерпного у щось неймовірне.

Цього ранку, як завше, неймовірне не забарилося завітати до містера Бізлі. Воно з’явилось у подобі довгастого конверта з листом усередині, надрукованим на розкішному папері відомої нотаріальної контори.

– Хочеш вір, хочеш ні, – похвалився містер Бізлі дружині, – але я дістав у спадок чотириста тисяч доларів.

– Невже?! Дай-но, я погляну! – зойкнула місіс Бізлі. – Обережно! Ти ж помнеш листа.

– Ось, прочитай отут, – сказав він. – Читай уважно. Може, і тобі яка дещиця перепаде.

– Погляньте лишень на нього, – прискалила дружина око. – Ми вже деремо кирпу.

– Ще б пак! – із погрозою в голосі відповів містер Бізлі, – я одержав чотириста тисяч доларів!

– О, тепер ми придбаємо помешкання у Нью-Йорку або невеличкий будиночок у Маямі, – захоплено мовила дружина.

– Можеш забирати половину грошей собі і роби з ними, що заманеться, – розщедрився Бізлі, – а я – подорожуватиму.

Місіс Бізлі ошелешено вислухала його слова і, як завжди, вжахнулася на саму гадку про те, що може втратити чоловіка – свою власність, хоч би якою старою чи непотрібною та здавалася.

– Отож ти вирішив мене залишити, – дорікнула вона, – з тим щоб полювати на всіляких там аборигенок. А мені здавалося, ти вже застарий для таких пригод.

– Єдині жінки, якими я ще цікавлюся, – відказав він, – це ті, чиї світлини видрукував містер Ріплі у газеті. У них губи, наче блюдця. А в часопису «Очевидне і неймовірне у природі» я бачив аборигенок, у яких шиї довгі, як у жираф. Усе це я хочу побачити живовидячки. А ще, звичайно, пігмеїв, райських пташок і вежі ЇОкатану. Я запропонував тобі півспадку, бо знаю, що тобі до вподоби міське життя і ти любиш добірне товариство. Мені ж більше до душі мандри. Але, як маєш охоту, ти могла б податися разом зі мною.

– Так я і зроблю, – відрубала вона. – Але затям: я поїду тільки задля тебе. Насамперед, щоб ти не збився з пуття. Коли ж тобі остобісіє шалатися світами, ми придбаємо помешкання у Нью-Йорку і будиночок у Маямі.

Місіс Бізлі нетямилася з обурення, а все ж скорилася долі. Одначе, як і перше, була готова мірою своїх сил долучати до райського життя чоловіка якомога більше пекла. Мандрівки заводили їх у лісові хащі, де просто з віконець хижі, збитої з самих необтесаних соснових колод, можна було розглядати мальовничі краєвиди – чарівні «сезаннові» мініатюри: проблиски блакиті у стилі кубізму поміж перпендикулярами сосон або росу на молодому зіллі. У високих Андах, навпаки, у віконці виднів океан нестерпучої для очей синяви, подекуди зі снігово-білими хмаринами, наче сувоями бавовняного полотна. Зупинившись у халупі на березі тропічного острова, вони виявили, що прибій, немов витончений і гостинний господар, щоранку приносить до порогу їхньої хатини невеличкі подарунки: то віяло фіолетових водоростей, то морську зірку чи мушлю. Місіс Бізлі, як жінка цілком прозаїчних уподобань, либонь, радше віддала б перевагу пляшці першокласного спиртного напою або примірникові часопису «Екземінер». Вона не переставала зітхати за квартирою у Нью-Йорку та за будиночком на Маямі і не відмовлялася від найменшої нагоди покарати свого бідолашного чоловіка, який позбавив її стількох радощів життя.

Коли райська пташка сідала на гілку над головою в чоловіка, місіс Бізлі ніколи не барилася пронизливо вереснути, і цікава істота щезала з очей, перш ніж містер Бізлі встигав її завважити. Вона перешкодила йому відвідати вежі Юкатану, бо свідомо переплутала час початку екскурсії і відвернула його увагу від панцерника, вдавши, ніби запорошила око. Уздрівши на пристані в Балі щільний гурт грудастих, пишнотілих аборигенок, вона крутнулася на