За українську справу. Спомини про ІІІ корпус УГА після переходу за Збруч [Антін Кравс] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Антін Кравс. За українську справу. Спомини про ІІІ корпус У.Г.А. після переходу за Збруч

Вступ

Незабаром після переведення решток Української Галицької Армії на, територію Чехословаччини, утривалив я мої вражіння і переживання на Україні, які були ще свіжі у моій памяті, на письмі. Це було тимбільше потрібне, що наші оперативні накази, щоденники та інші записки в часі змінливих подій, переворотів та переходів, що їх пережила Українська Галицька Армія на Великій Україні, були в частині понищені, а в частині сховані на Україні. Дуже сумнівне, чи ті, сховані там документи, побачать ще колинебудь денне світло.

Ці спомини не були спершу призначені для друку. Вони обмежуються в більшій частині тільки до дій та одиссеї мого корпусу і моєї власної особи. Воєнні операції в них начеркнені лиш згрубшого, наскільки це потрібне для загального зрозуміння. Тому, мабуть не вношу ними нічого нового, лиш річі учасникам добре відомі, але сподіюся, що спонукаю і заохочу неодного зі співучасників, що будуть читати ці спомини, списати і оголосити друком поодинокі невідомі ще епізоди.

А. Кравс

Перші дні за Збручем

Після переходу Збруча розмістився III. Корпус Української Галицької Армії на полудневий схід від Камянця Подільського.

Околиця, яку ми перейшли, була сумна й непривітна. Оба береги Збруча на великих просторах пориті воєнними закопами. Нігде сліду ліса, а що збіжжа починало саме доспівати, краєвид робив сумовите вражіння. Усі ріки й потоки пливуть з півночі на південь. Їх річища дуже глибоко поврізувалися в терен, творять стрімкі та розлогі береги й стають важкими перешкодами підчас війни. У звязку з тим цілий терен виглядає хвилясто. Усі села лежать у долинах рік, тому їх не видно й це робить вражіння, немов би край взагалі не був заселений, дарма що західня частина Поділля заселена досить густо. Аж на схід від Камянця Подільського околиця в деякій мірі оживлюється, появляються більші лісові комплекси, а береги рік порослі деревами.

Населення не було до нас особливо прихильно настроєне. Приглядалося нам з цікавістю, що межувала з недовірям. Це недовіря було спершу таке велике, що корпусна команда тільки з трудом піднайшла собі відповідну кватиру.

Я призабув уже назву села, де закватирувався я зі своїм штабом. Я й мій вужчий штаб знайшли приміщення в місцевого священника. Священник, не надто інтелігентна людина, проявив деяке зацікавлення, але не знав, чого властиво ми сюди перейшли, в якім відношенні ми стоїмо до У. Н. Р., одним словом імовірно зовсім не орієнтувався щодо наших замірів.

Ми стояли яких 4–5 днів у цьому селі й я мав нагоду стикатися частіше з його мешканцями та говорити з ними. Підчас цих розмов завважив я, що тамошні люди були багато певніші себе як у Галичині. Я розмовляв також з деякими, що були як полонені в Німеччині та Австрії. Ці критикували дуже остро тодішні відносини на Україні. Один з них, що виглядав трохи ліпше й був у російській армії артилерійським підстаршиною, нарікав на непевні часи й на злих людей:

— Не можна нічого лишити на полі, ані борони, ані плуга, ні воза ні нічого іншого, все вкрадуть!

Оловідав мені, що на Угорщині (був там в австрійськім полоні) в селі, де він працював у селянина, загубив на полі свою блюзу. Цю блюзу хтось знайшов і передав до громадського уряду. Вже на другий день цю знахідку прилюдно вибубнили.

— Це називається порядок і чесність! — говорив — і доки в нас так не буде, шкода всякої роботи.

З прохарчуванням було спершу скрутно. Села були докладно, обїджені", окрім того град наробив попереднього року великі шкоди, а новий збір стояв ще на полі. Ми були здані майже виключно на засоби, що їх взяли зі собою з Галичини. Ціни на харчеві продукти були високі. Ми звикли були в Галичині жити досить дешево й счудувалися дуже, що в Камянці Подільськім і в околиці як хліб так і інші споживчі товари були майже пять до шість разів дорожчі. Українські гроші — гривни, брало населення дуже нерадо, а інших грошей, зокрема російських, ми не мали.

Поодинокі бриґади корпусу прохарчовувалися у власнім заряді й мали власні харчеві обози; однак 8-ій бриґаді трапилося, що вона 2 дні не мала що їсти.

Я прослідив справу й сконстатував, що ця бриґада не мала жадного звязку зі своїм харчевим обозом, бо висунула його — тому що ми були в відвороті — задалеко на схід.

Підчас цього нашого постою поїхав я до Камянця Подільського, щоби зорієнтуватися в наших відносинах з Армією У. Н. Р. й у загальнім положенні. Мушу відразу зазначити, що ніхто з нас, себто ані вищі ані нижчі команданти не були зорієнтовані ані щодо ворожих (большевицьких) ліній, ні щодо сил ворога, ані щодо сил і складу Армії У. Н. Р.

Камянець Подільський це незвичайно мальовниче місто. Лежить воно по обох берегах Смотрича в місці, де ця ріка вється в закрутах як гадюка, й грало свого часу в історії України, Польщі й