Цiлi числа [Борис Литвиненко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Литвиненко Борис Цiлi числа

Перед ним на столi лежала пачка бланкiв спектрограм, купи довiдникiв, таблиць. Складне нагромадження цифр i символiв хiмiчних елементiв на бланках не лякало його. Вiн як фахiвець швидко розшифровував будь-якi данi й встановлював аналогiї.

Обробка потрiбних цифр була йому добре вiдома, i всi питання, що виникали перед ним, звично розкладались по поличках тренованого дослiдами мозку.

Iнодi в розгадцi якоїсь «непомiтної дрiбницi» й було вирiшення всiєї проблеми. Йому вже вдалося раз знайти помилку. А ось вдруге…

Цей другий бланк викликав у нього подив. На ньому чiтким дiвочим почерком було виведено процентний склад хiмiчних елементiв.

Звичайний метод аналiзу. На перший погляд нiчого особливого немає… Але що це? Результати кiлькох елементiв у цiлих числах: залiзо 2 вiдсотки, нiкель 5 вiдсоткiв… Вiн пiдкреслив цифри жирною лiнiєю. Можливо, цi дивнi результати треба було б пояснити неуважнiстю лаборантки, яка провадила випробування, але…

Цей зразок для аналiзу доставлено сюди з далеченного свiтового простору. Вiн на мить замислився, а потiм рiшуче запротестував.

«Нi, такого сплаву не може бути!». Безперечно, тут наплутала Лiда лаборантка з чудернацькою зачiскою. Вона студентка художнього iнституту, готує себе для мистецтва. У його вiдсутнiсть їй доручили визначити «за iнструкцiєю» наявнiсть елементiв у цьому шматочку метеорита. Вона, мабуть, немало попсувала коштовного матерiалу — навряд чи залишилась достатня кiлькiсть, щоб перевiрити.

«Треба обов'язково перевiрити самому числовi данi», — подумав вiн i поставив на бланку жирний знак запитання. Потiм рвучко вiдчинив дверi кабiнету й вийшов у лабораторiю.

Тут панувала звичайна метушня, що буває перед закiнченням робочого дня. Один дописував звiт, iнший, знявши з установки електропiч, обдував її вентилятором, а Лiда, не звертаючи нi на кого увалi, щось шукала в сумочцi. Вiн поморщився, повагався якусь мить, а потiм рiшуче пiшов уперед.

— Лiдо, я без вас не берусь вiдгадувати цей ребус, — простяг вiн їй бланк, намагаючись не дивитися на її пальцi, що поспiхом перебирали речi в сумочцi. Вона, нiби обпiкшись, висмикнула руку й квапливо схопила протягнутий бланк, прагнучи, мабуть, якомога швидше покiнчити справу, що виникла раптово, «з волi начальства».

— Хоч ви працюєте у нас п'ятий день, але повиннi правильно записувати данi приладiв, — невдоволено зауважив вiн.

— Я записувала їх правильно!

— Дозвольте, чудес у природi не буває: в метеоритну речовину може входити 2,15 вiдсотка залiза, нiкелю 5,00 вiдсоткiв, але аж нiяк не 2 i не 5, як ви написали на цьому бланку.

Вiн пiдвiв очi вiд папiрця спектрограми, глянув на бiляву дiвчину, в якiй усе: манера триматися, погляд, брошка, плаття — свiдчило про те, що вона недавно з студентської лави. На обличчi протест, який буває в учня, коли до нього даремно прискiпується педагог.

— Крiм того, якщо ви вже ставите 5 вiдсоткiв, то повиннi знати, що пишеться три знаки! — Вiн розмашно вивiв 5,00 i пiдкреслив. — Адже прилад здатний показувати бiльше одного знака.

Вiн нервував i гнiвався недаремно. Справа в тому, що до хiмiчних аналiзiв у лабораторiї ставилися дещо неуважно. Всi методики були розробленi, аналiзи наперед вiдомi, i от вважають за можливе переводити досвiдчених лаборантiв в iншi лабораторiї, а замiсть них присилають кого заманеться.

— Хiба я винна, що квантометр показав такi цифри, — капризно вiдповiла Лiда.

Вiн на мить онiмiв, здивований нелогiчнiстю її слiв.

Вона ображено натиснула на кнопку квантометра, i полум'я вольтової дуги в'їлось у грудочку метеорита, випаровуючи його.

— Ось гляньте самi на спектр, — запропонувала вона, розгортаючи на екранi райдужну смугу.

Свiчення газiв цього метеорита, пропущене через призми приладу, утворювало майже суцiльну смугу. Лiнiй було так багато, що вони, здавалось, зливалися. Це свiдчило про наявнiсть великої кiлькостi рiзноманiтних хiмiчних елементiв у сплавi, особливо таких, що рiдко зустрiчаються на Землi. Колонки цифр, що лежали перед ним, — це данi складу сплаву, одержанi приладом. Нiби по вiдбитках пальцiв, вiн «знайшов» їхнього «господаря», встановив, до якого елемента вiн належить: вуглецю, нiкелю чи гадолiнiю, який рiдко подивується на Землi. Чутливi фотоелементи вимiряли iнтенсивнiсть кожної лiнiї спектра, прилад сам пiдраховував процентний вмiст елементiв. Лаборантцi необхiдно лише скеровувати його роботу й записувати одержанi результати.

Хоч у кожну дiю цього приладу по визначенню хiмiчного складу було вкладено багатий досвiд i знання, нагромадженi експериментаторами, якi «спалили» перед цим мiльйони зразкiв, але, крiм можливих несправностей апаратури, лишалися ще можливi помилки, якi важко усунути: атоми рiзних речовин «заважали» один одному випаровуватись у полум'ї вольтової дуги. Тому доводилось вносити поправки згiдно з таблицями.

Посмiхнувшись вiд наївної спроби вiдвернути його увагу, вiн швидко передивився спектрограму i простягнув руку за таблицями. Лiда зашарiлась.

«Мабуть,