Про кінець душевного стану, що зветься юністю [Харукі Муракамі] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Харукі МУРАКАМІ ПРО КІНЕЦЬ ДУШЕВНОГО СТАНУ, ЩО ЗВЕТЬСЯ ЮНІСТЮ Оповідання

Скінчилася молодість.
Чогось трохи боязко, коли бачиш такий початок, хіба ні? Мені також страшно. Але в будь-якому разі нічого не поробиш, раз уже вона скінчилася. Скоро сорок, і, якщо нехтувати фізичними вправами, обвисатимуть боки. За зубами я доглядаю нині також ретельніше, ніж колись. Коли випиваєш із молодою дівчиною, слід наново усвідомити потребу втримуватися від повчань. Джим Морісон, який колись був нашим ідолом, уже давно помер, а Брайан Вілсон добряче погладшав через залежність від кокаїну. Подруги одного зі мною або близького покоління повиходили заміж, у багатьох є діти, і ніхто вже не хоче зі мною розважатися. Хоча, навіть якщо й спробувати поговорити з молодою дівчиною, то чомусь «спільних» тем для розмов знайдеться небагато, натомість западатиме чимало пауз у розмові. Так, настає середній вік. Незалежно від того, подобається це тобі чи ні.

Зараз у мене і черевця ще немає, і вага майже не змінилася зі студентських часів, і волосся, на щастя, густе. Здоров’я — моя перевага: я жодного разу не хворів. Та все одно вік бере своє. Це природно. Роки вони і є роками. Якщо раптом роки перестануть виконувати свою функцію років, система Всесвіту порине в хаос. Тому я і не вважаю це сумним. Принаймні на сьогодні. Мені здається, що нехай воно буде так, як є. Думаю, що, мабуть, із цим нічого не поробиш.

Якщо б хтось сказав мені ще раз стати двадцятилітнім, то я передовсім подумав би, як це тяжко. Мені здається, що такі речі також — хоч свого часу і було цікаво — краще знову не повторювати. Я не хочу таким чином озиратися в минуле. Є минуле і є теперішній я. Але зараз існую я теперішній, а не я колишній. Мені не залишається нічого іншого, крім одного: вміло мати справу із собою теперішнім.

Напевно, критерій — коли скінчилася юність — у кожної людини свій. Є, мабуть, люди, у яких вона скінчилася непомітно і раптово, а є, вочевидь, і такі, котрі мають на руках чітке підтвердження — у такий-то момент часу.

Нещодавно я зустрівся зі старим другом, і він раптом сказав:

— Останнім часом я дуже добре відчуваю, що моя юність уже скінчилася.

— Це чого?

— Ну, дивись, у мене є син. Йому шість років. І коли я дивлюся на нього, то інколи мені спадає на думку таке: він ростиме, зустрічатиметься з різними жінками, закохуватиметься, любитиме їх — таких приємних речей, мабуть, буде багато. Але мені такі речі вже недоступні. Хоча колись і були в моєму житті. Та вже не буде. Дивно, але, словом, я просто заздрю. Подальшому життю сина.

— А що, як просто зараз у когось закохатися? — кажу я.

— Нічого не вийде. Здоров’я вже не те, до того ж, якщо, наприклад, я так і зроблю, то відповідний настрій знову до мене не повернеться, — каже він. — Тобто, інакше кажучи, кінець моєї юності — це саме така річ.

— Ти зрозумів, що юність скінчилася, коли почав заздрити синові?

— Так.

А я відчув, що молодість позаду, в тридцять років. Я й тепер добре пам’ятаю ті події. І можу їх детально описати. Я вечеряв в одному розкішному ресторані в Адзабу (заст. район Токіо, зараз належить до району Мінато) із вродливою дівчиною. Хоча насправді ми вечеряли не вдвох — нас було четверо. Відбувалася робоча попередня нарада, геть позбавлена романтики. Цього дня я вперше зустрівся з нею.

Я дуже здивувався, коли кинув на неї погляд. Бо вона була точною копією дівчини, яку я знав колись. І обличчя, і враження, яке справляла, і манера сміятися. Колись я був закоханий у цю дівчину, і все дійшло до не дуже й поганого моменту, але чомусь ми розійшлися, і потому вже не зустрічалися. Я не знаю, що вона зараз робить…

І вона справді була точною копією цієї дівчини. Я, розхвилювавшись, пив вино, їв паштет, сьорбав суп. Мені здалося, що минуле повернулося. І не має значення, що з цього вийде, такі речі приємні. Принаймні непогані. Подібний досвід мав — як у знайомій грі.

Всю вечерю, під час якої відбувалася робоча попередня нарада, я зрідка дивився в її бік. Я кидав погляди, аби ще раз переконатися у тому, як саме вона розмовляє і як їсть салат. Чим більше я дивився на неї, тим більше вона нагадувала мою колишню дівчину. Схожа надзвичайно, так, що аж у грудях почало боліти. Однак була набагато моднішою, зокрема і з огляду на свій вік, і вбрання, в яке була вдягнена, і косметика, і зачіска, і поведінка, — усе було розкішне. Я подумав, що й та моя дівчина, ставши старшою, певно, така ж.

Вечеря завершилася. Принесли десерт, і ми перейшли до кави. Робоча розмова майже вичерпалася. Було зрозуміло, що надалі мені, мабуть, не доведеться з нею зустрітися. Хоч я особливо й не хотів ще раз із нею зустрічатися. Хай би якою вона була схожою, годі й говорити, що вона і моя колишня дівчина — різні люди. Це просто досвід, з яким зустрічався колись, ілюзія. Хоч мені і було доволі приємно разом із нею повечеряти, але й тільки. Це не те, що повторюється багато разів. Раптово зустрівшись, така річ має зникнути.

Я добре це