Забавне Євангеліє [Лео Таксіль] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Лео Таксіль ЗАБАВНЕ ЄВАНГЕЛІЄ АБО ЖИТТЯ ІСУСА

Київ видавництво політичної літератури України 1979


Загальна редакція, вступна стаття та примітки кандидата історичних наук М. М. КУБЛАНОВА


Книга написана відомим французьким антиклерикальним письменником Лео Таксілем, який у дотепній формі піддав критиці оповіді про Христа, що містяться у чотирьох канонічних євангеліях. Автор показує, що ці «священні» книги являють собою збірники давніх легенд, записаних різними людьми і в різний час.

Розрахована на широке коло читачів.


© Переклад на українську мову, Політвидав України, 1979.

ЄВАНГЕЛІЄ: ЗАБАВНЕ І СЕРЙОЗНЕ

Книга французького письменника Лео Таксіля «Забавне євангеліє», яка користується великою популярністю у радянського і зарубіжного читача, вперше була видана у Парижі понад 90 років тому під назвою «Життя Ісуса». На той час її творець Габріель Антуан Пажес, який виступав під літературним псевдонімом «Лео Таксіль», став уже відомим яв автор памфлетів, що набули великого розголосу, головною мішенню яких був католицизм, його догматика, священнослужителі і особливо верховні ієрархи католицької церкви — римські папи. Уже простий перелік назв опублікованих праць добре окреслює загальну тенденцію творів Таксіля цього періоду. З 1879 по 1884 р. він публікує памфлети «Геть скуфію», «Гротескні сутани», «Полювання на ворон», «Скуфія і скуф’єносці» Ілюстрована історія духовенства і конгрегацій», «Сімейство Борджіа», «Сучасна проституція», «Отруйник Лев ХIIІ і 5 мільйонів каноніків», «Пій IX перед лицем історії», «Коханки папи» і т. п. У тому ж жанрі памфлета у 1882 р. він видає «Забавну Біблію», де відповідно «викладаються» старозавітні оповіді, а у 1884 р. — «Життя Ісуса», яке є власне продовженням «Забавної Біблії» й аналогічним чином інтерпретує євангельські оповіді.

Усякий літературний твір, так чи інакше, має на собі печать суспільно-політичних тенденцій сучасної авторові епохи, і памфлети Таксіля, якщо кинути ретроспективний погляд на історію, також відображають важливу тенденцію умонастроїв сімдесятих — вісімдесятих років минулого століття — боротьбу проти клерикалізму.

Для Франції тих років така боротьба уособлювала собою не тільки відстоювання ідеї суспільного прогресу, а й боротьбу за республіку. Католицька церква у Франції, тісно поєднана з Ватіканом, прагнула до реставрації монархії, що для незміцнілої ще Третьої республіки було цілком реальною загрозою. Вплив церкви у країні був величезним. У кінці сімдесятих років у Франції налічувалося 55 тисяч священиків, близько 30 тисяч ченців, величезна кількість релігійних орденів, серед яких наймогутнішим і найвпливовішим був орден єзуїтів. Під контролем чернечих орденів перебувало 2328 народних шкіл і 768 приватних. До 1880 р. із 5 мільйонів школярів Франції близько половини навчалося у таких школах. Тут, за образним висловом сучасника, церква замість особистості формувала неуків і рабів.

У цих умовах і народилася знаменита фраза глави поміркованих республіканців Леона Гамбетти «Клерикалізм — ось ворог», яка стала домінуючим принципом політики ряду республіканських урядів.

У 1879–1881 і у наступні роки були видані урядові декрети, спрямовані на ослаблення впливу церкви на суспільне життя Франції. Єзуїтські організації підлягали розпускові, інші католицькі конгрегації ставилися під контроль уряду. Була проведена широка реформа народної освіти — вводилися обов’язкове світське навчання дітей від 7 до 13 років, світська жіноча освіта тощо. Зазнали змін навчальні програми. Викладання релігійних дисциплін перестало бути обов’язковим і могло проводитися лише у позанавчальний час. Духовенство виключалося з вищих навчальних рад.

Порівнюючи дати виходу цих реформ із часом виходу антиклерикальних памфлетів Таксіля, неважко помітити, що вони були своєрідним відгуком на «злобу дня». Як свідчать різноманітні джерела, пристрасті навколо згаданих декретів розпалилися з великою силою. Клерикали будь-якими способами намагалися опорочити їх. Єзуїти чинили впертий опір проведенню їх у життя. На всіх суспільних рівнях велися гострі дебати.

Памфлети Лео Таксіля цього періоду мали ту ж мету: вони були покликані розвінчати католицький клерикалізм. Навряд чи можна поручитися за абсолютну історичну вірогідність всього, що писав цей автор про римських пап, їх інтриги і т. ін. Специфіка жанру і гострота боротьби допускали у даному разі певні вільності. Та саме вони у напруженій обстановці того часу виявлялися найсильнішою стороною творів Таксіля, надаючи їм характеру гучних викриттів і приваблюючи читачів своєю сенсаційністю.

Подібний колорит відрізняє і його «Забавне євангеліє» («Життя Ісуса»), легкий, дошкульний, пронизаний галльською дотепністю памфлет, де об’єкт висміювання і викриття — уже не католицизм, а євангельські оповіді про Христа, його народження, діяння,