Творчість Олеся Бердника в європейському культурному контексті [Олександр Кіхно] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

хитнулася, і Олесь кинувся до ніг Христа. В іншому сні Христос вказував на непрохідні, надважкі стежки і закликав: «Іди по цій стежині». Після суду засуджений юнак відчув близькість Батька, Учителя і брата. «Не залишай мене серед бурі світової! Будь зі мною коханий!» — благав юнак і чув відповідь: «Мої не просять Мене бути біля себе. Мої йдуть за Мною, зі Мною…».

В таборі «пахан» отримав від тюремного начальства наказ вбити Олеся. І цей «злодій в законі» бачить сон. Мати Божа являється йому і каже, щоб він не чіпав юнака, бо він під ЇЇ покровом. Зовсім інші люди траплялися і таборах — талановитий поет Іван Хоменко, побратим — галичанин Юліан Чарпінський, литовський ксьондз Болеслав. В карцері незадовго до звільнення Олесь чув цілі музикальні ораторії, малювалися образи фантастичних книг. Тоді виник сюжет повісті «Поза часом і простором». А трохи пізніше у сні Олесь побачив титанічні двері, що самі собою почали відчинятися, і за ними — Христос.

«На ньому переливався чистотою і променистістю хітон, на чолі замість тернового вінця квітували білі—пребілі лілеї. Він усміхнувся радісно, обняв мене і підняв руку, благословляючи». Наступного дня прийшла телеграма про звільнення. «…Я ридав щасливими сльозами, посилаючи вдячні молитви Пречистій та Учителю…, — згадує Олесь Бердник, — Ось чому для мене образ Христа завжди був не теологічною абстракцією, не ідеєю для суперечок чи сумнівів, а Живим Полум’ям, з якою брало силу і полум’я моєї душі».

Олесь Бердник повернувся в Україну. Настала пора для творчості, пошуку, для нового життя. Це був час хрущовської відлиги, запуску перших супутників Землі, весняних надій на великі зміни.

Заіржали в небі коні полум’яні
Хто не побоїться осідлати їх?
Понесуть ті коні у світи незнані,
У світи казкові вершників своїх!
Цей вірш добре характеризує надпотужний, динамічний настрій молодого автора, який виливався у нестримну карколомно — фантастичну творчість.

«Поза часом і простором» — тільки так, не інакше! Людська думка прагне розірвати пута часу і простору, стати понад законами косної матерії. Професор Святослав Барвицький, син західноукраїнських емігрантів в Америці ламає світ міщанських умовностей в житті і ламає умовності часу і простору в науковій творчості. Він будує ракету, яка розвиває надпроменеву швидкість. Саме з понадсвітового прискорення думки і уяви розпочиналася творчість Бердника. Ця назва першої книжки у 1957 — році, році запуску першого супутника Землі і виходу знаменитої Єфремівської «Туманності Андромеди» була символічною, ніби запрацювала титанічна творча лабораторія, включилася велетенська динамо — машина, ніби омріяна батьком перпетуум-мобіле.

Можна сказати й іншими словами: ніби біблійний Аарон торкнувся своїм магічним жезлом душі ще одного Генія, і почали творитися книги, кожна із яких і за назвою, і за змістом, ніби новий титанічний міф стародавньої Еллади, ніби новий космічний міф таємничої Індії — «Шляхи титанів», «Стріла Часу», «Серце Всесвіту», «Чаша Амріти», «Покривало Ізіди», «Діти Безмежжя».

Ще один роман у діаспорному виданні був названий «Прометей». Це ім’я означає «той, хто передбачає», або трошки інакше можна сказати — «той, хто бачить МЕТУ». Це саме завдання — передбачити те, що чекає людство попереду поставив перед собою Олесь Бердник. «ПроМетей» — це могло бути й персоніфікованим ім’ям ідеального письменника-фантаста і цей епітет надзвичайно влучно характеризує й творчість Олеся Бердника. Він зазирає вперед і на десять тисяч років — вже в перших романах, а далі — і на мільйон і на мільярд літ. Єфремов описав майбутнє Землі через 1,5 тис. років. і це теж вражало, Бердник же постійно прагне за межі часу і простору. Подібно до Франка в «Каменярах», він закликає в своєму «Корсарі» — «Бийте в скелю часу! Вона впаде». Книги Олеся Бердника є унікальними не лише в українській літературі за масштабністю охоплення і динамічністю викладу, за метою своєю — змалювати людину-титана, людину, яка повертається як господар до втраченої колись Зоряної Домівки, книги ці вражають оптимізмом і полум’яністю. Романтична література в попередні часи маніфестувала себе в діапазоні від мрійливої елегійності до похмурої буряності, література фантастична, як правило, характеризувалася дещо сухуватою розсудливістю. Олесь Бердник з’єднує ці два потоки літератури, з’єднує їх і зі старовинним жанром легенди Й казки і цей синтез дуже відрізняється від інгредієнтів.

Колись Євген Маланюк порівнював меланхолійного, як срібний місяць, Гоголя з вулканічно-вогняним Шевченком. Поєднати їх не вдавалося, на мій погляд, а ні Франкові, ані Лесі Українці. Бердник же єднає міфологізм Гоголя з буремним вулканізмом Кобзаря. А стилістика роману «Вогнесміх», яка повинна була відобразити поєднання двох стихій — полум’яності і радісності, нагадує й бурлескність традиції Котляревського, в