Десь на Сході... [Олесь Будяк] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

білий день:щось почалось змінюватись в нашому житті і змінюватись бесповоротньо.Коли приходять бесповоротні зміни то і людям потрібно змінюватись,а коли хтось не може або не хоче змінювати свій звичний спосіб життя то рано чи пізно він приходить в тупік з якого важко знайти вихід,бо людина немає бажання змінювати своє власне жлобське існування.Так склалось і з чоловіком Мар'яни Миколаївни,втім не він один такий був.Коли грошей стали менше платить,а згодом і несвоєчасно,він не схотів змінювати свій звичний стиль життя і вирішив,що мабуть хай краще його дружина з маленькою донечкою менше з'їдять,аніж він менше вип'є!Замість ресторана,правда,наші підземні лицарі засідали вже в одній із ригаловок,що як предвісники важких часів з'являються на кожному кроці;замість шампанського і коньяків смакували тепер смердючу паленку,а заїдали насінням яке відпускав в борг щедрий господар генделика,а замість співати застольних пісень велись розмови про нелегке життя,як все погано стало при тій незалежності і як все добре було при імперії.Повертаючись додому наш герой не міг довго заспокоїтись та влягтися відпочивати,а намагався ще сваритися з дружиною звинувачуючи:"То все ваші бендери винні,що нас відокремили!" зовсім забуваючи як свого часу сам весело бив каскою о столичну бруківку,як пили горілку та смажили шашлик на дніпровських пляжах та гоцали місцевих шльондр в перевдягальнях-одним словом весело проводили час під час страйку!Все це мабуть не збереглося в його пам'яті,а перед очима була лише невесела дійсність і мозок не вищче середнього шукав винуватця.Звинувачувати людина звикла завжди когось і зовсім не полюбляє шукаючи винного дивитись в дзеркало.Отже винним в усіх бідах цей пан робив якихось 'бендерів' до яких по його логіці належала його молода і гарна дружина,тому що вона приїхала в наш край з Буковини.Тоді коли я вчився в школі я ще не розумів,чому Мар'яна Миколаївна часто ходила на лікарняний,а їноді посеред зими мала звичку приходити в школу в темних окулярах.Отже чоловік нашої вчительки музики до того досумувався,що при першім же скороченні лишився місця роботи і це його на деякий час отверезило.Зібравшись трошки з думками і чоловіками,що опинились в такому ж самому становищі,він,ще не втративший повністю організаторських здібностей,сколотив невеличку ватагу однодумців і почав їздити вже в сусідню державу за донською рибою,яку самі ж і ловили.Це трохи привело його до ладу і почало приносити більш-менш нормальний прибуток на який могла жити небідуючи родина і іноді можна було посидіти в ресторані.Наші чоловічки ловили спочатку рибу самостійно і міняли у місцевих бариг на вже сушену,в'ялену рибу,яку потім успішно збували на базарах нашої шахтарської столиці.Потім вони наладили зв'язки з місцевими і просто почали перепродавати в'ялену та сушену рибу та балики.Є така закономірність в нашому дурнуватому існуванні-усе,що добре довго не триває!Так і наших рибних підприємців не оминула чаша сія:їздили вони їздили,доки декому це не впало в око-а впало в око це донським козакам!Спочатку вони почали просто вимагати данину запримітивши немісцевих чоловічків,що бігли на поїзд з наплечниками повними донської риби;через деякий час вирішили,що мзди їм мало і почали просто одбирати весь товар у підприємців-одинаків,а дійшло до того,що почали зустрічати на вокзалі наших комерсантів,гамселити їх хлистами та відбирати гроші приготовані для закупівлі риби.Якось і мій батечко нарвався на такі піздюлини коли вирішив під час відпустки поправити матеріальне становище нашої родини.Одже їздити на Дон стало небезпечно і одного чудового дня наші підприємці поїхали за рибою і не приїхали-ні тобі грошей,ні тобі риби,ні тобі чоловіків!Вже майже через рік повернувся один з тих чоловіків-з вибитими зубами,переламаним і неправильно зрісшимся носом та розбитий сухотами та розповів,що з ними сталося.А сталося те,що на вокзалі їх зустріли доблесні брати-слов'яни та недавши зрозуміти,що сталося збили з ніг ,наділи мішки на голови та зв'язали,повкидали в вантажівку та завезли кудись за город.Їх тупо продали як рабсилу на різні важкі підприємства-цей чоловік потрапив на цементний завод де працював разом з такими же невдахами та колишніми зеками.Годували їх рідко і вкрай погано,а спати доводилось ледь не на бетонній підлозі тож швидко захворів на сухоти і коли остаточно розклеївся то його відпустили до дому.За чоловіка Мар'яни Миколаївни він тілько чув,що начеб то він майже одразу як приїхав на своє місце каторги зробив спробу втечі і ранений з рушниці добіг до найближчої посадки,де його наздогнали і затравили собаками,але чи правда це чи домисел він точно не знає...Десь за два тижні цей чоловік відправився в інший світ -чи кращий,чи гірший напевне ніхто вам не скаже,але череда прикрих непорозумінь і неприємностей,що останнім часом переслідували його в цьому житті припинилась це точно.Отже к часу тих пам'ятних подій Мар'яна Миколаївна мала статус солом'яної