Линдфорс Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично

-  Линдфорс Николай  [Справочник-дайджест] 215 Кб, 3с. скачать: (pdf) - (pdf+fbd)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛІНДФОРС Микола Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Драматург, поет, перекладач. Псевдонім – Н. Аксель.
З дворянської родини. Батько, Ліндфорс Ф., – генерал-майор царської армії.
Народився в 1812 р. в м. Севастополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна
Республіка Крим України).
Помер 27 червня (9 липня) 1848 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург
РФ). Похований на Смоленському лютеранському цвинтарі.
Закінчив петербурзький Пажеський корпус (1831), Імператорську військову академію (1834).
Служив в лейб-гвардійському Семенівському полку (1831-1832), гвардійському Генеральному
штабі (1835-1839), квартирмейстером 1-ї гренадерської дивізії (1839-1842), чиновником особливих
доручень Департаменту військових поселень (1843-1848).
Друкувався в журналах «Пантеон», «Літературний додаток до «Російського інваліда»,
Як літератор дебютував перекладом з італійської «Кантати на день народження його
ясновельможності М. І. Шелашнікова» Д. Челлі (1831).
Потім настала черга сонета «До К***» (1834), водевіль «Ще Руслан і Людмила, або Новий будинок
божевільних» (1843), «Дядечко-балакуха, або Двері в капітальній стіні» (1845), «Три женихи і дві з
половиною наречені», «Красноярський купець», «Жінка-розбійник» (усі – 1846), «Пригода в
Полюстрові» (1847).
Наш земляк – автор книг «Вірші» (1834).
Переклав «Політичне і військове життя Наполеона. Опис битв» (1844), твори Езопа.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – П. Каратигін, М. Лермонтов, П. Плетньов, І. Дмитрієв, П.
Беклемішев, Д. Лєнський, С. Степанова, В. Лєвашов, В. Бурнашев, Ф. Коні та ін.
***
НЕ ДО ГЛЕКА, з життєвого кредо М. Ліндфорса
Якщо тебе мучить спрага, яка тобі справа до форми глека?
ЧАРОДІЙ ЗЛИЙ І МОГУТНІЙ, з водевілю М. Ліндфорса «Ще Руслан і Людмила, або Новий
будинок божевільних»
Ты видишь ли, конь мой, вершину тех гор,
Челом подпирающих тучи?
В выси неприступной живет Черномор –
Волшебник и злой, и могучий.
Там в башне томится, доставшись врагу,
Младая княгиня Людмила!
Избавить от плена ее я могу!
Все может Русланова сила!
САРКАСТИЧНА СПОСТЕРЕЖЛИВІСТЬ, з оцінки творчості М. Ліндфорса Ф. Коні
Освічений смак, знання російської мови і спостережливість справді саркастична.
УШЛЯХЕТНЮВАВ ВОДЕВІЛЬ, зі спогадів В. Зотова
Він задумав ушляхетнити Олександрінський водевіль і звільнити його від грубих вульгарностей,
якими наповнював п’єси цього роду Петро Григорьєв, а згодом Павло Федоров; п’єси Акселя
викликали сміх комічними характерами і ситуацією дійових осіб, а не незграбними каламбурами і
площадковими фарсами на зразок «Героїв преферансу».
НОВИЙ БУДИНОК БОЖЕВІЛЬНИХ, з дослідження С. Денисенка «Пушкінські сюжети і
тексти на сцені в 1837-1850 рр.»
Популярність нової опери («Руслан і Людмила» – авт.) у глядачів пояснюється появою в 1843 р.
водевілю Н. Акселя «Ще Руслан і Людмила, або Новий будинок божевільних». Сучасники
угледіли в ньому пародію на оперу (що, нам здається, не зовсім вірно): «Аксель (Ліндфорс,
молодий офіцер Генерального штабу) написав «Ще Руслан і Людмила», пародію а propos на оперу

Глинки, зіграну в ту ж зиму на сцені Великого театру. Пародія виявилася дуже веселою. Самойлов
і Мартинов смішили до сліз».
Герой водевілю («Справжній богатир: б’ється відчайдушно – вчора Івану око підбив!») закоханий
в дочку поміщика Рябцова, колишнього лікаря, котрий утримує будинок божевільних. Аби
завоювати серце коханої, жених вдає з себе психічно хворого і представляється Русланом
Лазаровичем, скаче на патичку.
Цей водевіль йшов впродовж трьох сезонів і зник зі сцени разом з першою постановкою «Руслана
і Людмили» Глинки. Втім, пізніше його іноді грали на сценах провінційних театрів.
АРІЮ ВИКОНУЄ З ВІДРОМ НА ГОЛОВІ, з рецензії В. Бєлінського «Олександрійський театр»
У драмі наші вигадники розраховують на патетичну зустріч батька з сином, матері з донькою,
коханців, подружжя; ця раптова зустріч, це несподіване визнання близькості в людях, які спершу
зійшлися, як чужі один одному, завжди супроводжуються обіймами, поцілунками, вигуками,
ойканнями, сльозами, іноді навіть непритомністю. І подібні ефекти завжди досягають своєї мети:
їм аплодують або захоплюються, від них приходять в несамовитість.
Комедія чи водевіль (тому що тепер у вас це одне й те ж) красуються ефектами іншого роді, але
настільки ж безхарактерними. У одній п’єсі (водевілі М. Ліндфорса «Ще Руслан і Людмила, або
Новий будинок божевільних» – авт.) ви бачите закохану молоду людину, яка вдає з себе
божевільну, і уявляє себе Русланом Лазаровичем, щоб зблизитися з предметом свого кохання. Він
скаче сценою верхи на дрючку, поганяючи його різкою і звертаючись до нього, як до коня, з
промовами на зразок багатирських російських казок. Інші особи п’єси такі дурні, що приймають
його дійсно за божевільного і дозволяють обдурити їх.
У цій же п’єсі одна з дійових