Нарбут Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
НАРБУТ Володимир Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Письменник, критик.
З дворянської родини. Брат, Нарбут Г., – художник.
Народився 2 (14) квітня 1888 р. на х. Нарбутівці Глухівського повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Глухівський район Сумської області України).
Знищений більшовиками в одній зі сталінських катівень 14 квітня 1938 р. Місце поховання не
встановлено. За однією з версій, Н. втопили в одному з північних морів.
Закінчив Глухівську класичну гімназію, навчався в Петербурзькому університеті.
Був видавцем і редактором «Нового журналу для всіх» (1913), редактором журналу «Сирена»
(1918-1919), очолював Одеське відділення Російського телеграфного агентства, (1920), Харківське
відділення Українсько-російського телеграфного агентства (1921-1922), інспектором Народного
комісаріату освіти (1922-1924), заступником завідуючого відділом преси при ЦК РКП (1924-1927), заступником керівника Всеросійського асоціації пролетарських письменників (1927-1928).
Друкувався в газетах «Сільський вісник», «Варшавський щоденник», журналах «Вісник Європи»,
«Аргус», «Gaudeamus», «Сучасник», «Новий журнал для всіх», «Навколо світу», «30 днів»,
«Світлий промінь», «Нове життя», «Гіперборей».
Як літератор дебютував в журналі «Бог – в поміч!» статтею «Соловецький монастир» (1908).
Потім настала черга віршів «Осінній сад, осінній сад» (1908), «Відьма», «Столяр» (обидва – 1912),
«В дорозі», «Абіссінія», «Пустеля Сомалійська», «Джедда», «Прокажені в Хараре» (усі – 1913),
«Білизна» (1923).
Наш земляк – автор книг «Вірші» (1910), «Алілуя» (1912), «Кохання і кохання» (1913), «Плоть»,
«У вогняних стовпах» (обидві – 1920), «Олександра Павлівна» (1922).
Збірники «Страчений Серафим» і «Спіраль» з політичних мотивів надрукованими не були (набір
останнього розсипали).
З владою, незважаючи на її кольори, хоча іноді і прагнув, наш земляк порозуміння не знайшов. За
царату його книгу «Алілуя» заборонили продавати, вгледівши «порнографію» (1912).
Уже за більшовиків невідомі вбили одного з братів Н. і поранили його самого, внаслідок чого
лікарям довелося ампутувати кисть лівої руки (1918).
Наступного разу за виказом письменника заарештували і засудили до 5 років сталінських таборів
(1936). Уже відбуваючи покарання, наш земляк знову постав перед сумнозвісною трійкою НКВС, вирок якої – розстріл (1938).
Нашому землякові свої поетичні доробки присвятили Г. Ахматова – «По вірші» і М. Зенкевич
«Пам’яті Володимира Нарбута» (обидва – 1940).
Серед друзів та близьких знайомих Н. – В. Катаєв, М. Зенкевич, Е. Багрицький, Г. Ахматова, Ю.
Олеша, М. Гумільов, С. Чорний, І. Білібін, С. Городецький, В. Брусянін та ін.
***
БЕЗ ТУРБОТ
, з життєвого кредо В. Нарбута
Бездіяльність не турбує.
БОГОХУЛЮ І БРЕШУ, з вірша В. Нарбута «Як швидко дахи висихають»
Как быстро высыхают крыши.
Где буря? Солнце припекло.
Градиной вихрь на церкви вышиб
Под самым куполом стекло.
...............................................
Овсы лохматы и корявы,
А рожью крытые поля:
Здесь пересечены суставы
Коленца каждого стебля.
Христос! Я знаю, ты из храма
Сурово смотришь на Илью:
Как смел пустить он градом в раму
И тронуть скинию свою?
Но мне – прости меня, я болен,
Я богохульствую, я лгу –
Твоя раздробленная голень
На каждом чудится шагу.
ПРОЙДИСВІТ-ТАРГАН, вірш В. Нарбута «Нежить»
Из вычурных кувшинов труб щуры и пращуры
в упругий воздух дым выталкивают густо,
и в гари прóжилках, разбухших, как от ящура
язык быка, он – словно кочан капусты.
Кочан, еще кочан – все туже, все лиловее –
не впопыхах, а бережно, как жертва небу,
окутанная испаряющейся кровию,
возносится горé: благому на потребу.
Творца благодарят за денное и нощное,
без воздыханий, бдение – слепые чада.
И домовихой рыжей, раскорякой тощею
(с лежанки хлопнулась), припасено два гада:
за мужа, обтирающего тряпкой бороду
(кряхтел над сыровцем) – пройдоху-таракана,
и за себя – клопа из люльки, чуть распоротой
по шву на пузе, – вверх щелчком швыряет рьяно.
Лишь голомозый – век горюет по покойнице:
куда запропастилась? – чахнущий прапращур
мотает головой под лавкой, да – в
Последние комментарии
23 минут 42 секунд назад
2 часов 13 минут назад
7 часов 58 минут назад
8 часов 4 минут назад
8 часов 8 минут назад
8 часов 8 минут назад