Матеріяли до біографії письменника Лопуцьки [Леонід Гаврилович Скрипник] (fb2) читать постранично

Леонід Скрипник

МАТЕРІЯЛИ ДО БІОГРАФІЇ ПИСЬМЕННИКА ЛОПУЦЬКИ

(З персональних спогадів)

ЕПІЗОД ПЕРШИЙ

Вирізка з «Вечірнього Радіо».*

«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник підготовлює до друку великий роман «Ніхто».

ЕПІЗОД ДРУГИЙ

Письменник Лопуцька в клубі літераторів грає на біліярді. Він робить це кожного дня й робить погано. Просякнутий духом пролетарської спортивности і ощадливости, він не любить ні програвати, ані платити за біліярд. Програючи, він висловлює свої почуття таким чином: — Ех!.. Тц!.. ну й ...!*

ВІД АВТОРА. На цім місці я згадав, що робітниче-селянська авдиторія, як то свідчать всі спроби змички письменника з читачем (див. особливо «Читатель и Писатель», Манене, Вапепе, Вуснепе, Серафімовича й інш.), вимагають від письменника (а значить і від мене) стилю зрозумілого, ясного, чіткого, викованого й загартованого пролетарською культурною революцією (хоч би як у Вяч. Іванова або Аркадія Любченка), словом — «пролетарськи-класичного».

Згадав я це (добре, що своєчасно) і, бувши на всі 100% покірний до соціяльних замовлень, зараз же слухаюсь. А коли й збиватимусь — не лайте мене, мої любі — я невинний був з дня народження, але мене «Нова Генерація» зіпсувала.

Отже кидаю всякі архітектонічні хитрощі й починаю чесно з літери «а».

ЕПІЗОД ТРЕТІЙ

Письменник Лопуцька походження був самого робітниче-селянського. Іноді навіть признавався, що був наймитом (таким власне й лишився). Хутір був не в нього, а в батька.

ЕПІЗОД ЧЕТВЕРТИЙ

Коли було Лопуцькові років з шістнадцять, він написав такого вірша:

Сади мої, сади мої,

Вишневі садочки,

Я нещасний з осени

Сидю у куточку.

Сади мої зеленіють,

А батька немає,

Всі люди радіють,

А матери немає.

Доле, моя доле,

Лихая недоле...

«Як бачимо, вже в цім віці у молодого письменника яскраво позначається гостре відчуття краси природи й навіть натяки на певну персоніфікацію її явищ: поет ввесь час говорить «мої сади», що, як відомо, характерно й для чоловіка, закоханого в жінку (персона)! Відзначаємо також глибоку ліричність, що, так би мовити, так і суне з кожного рядка й навіть з-поміж рядків. Неможна врешті не помітити й певного, бодай крізь особисту призму переламаного, соціального момента, що дав дзвінку луну в цім творі молодого Лопуцька...»

Воно, власне кажучи, не має рації все це відзначати, бо воно значно досконаліше було в свій час відзначено найвидатнішими нашими критиками. Вони це, звичайно, зробили значно краще, ніж я зможу. — Між нами кажучи, попередній абзац я теж списав у відомого критика Й. Макітри. Мені самому так ніколи б не написати.

ВІД АВТОРА ... Ну що ви поробите з поганим характером? Написав я оце один тільки абзац чесний і серйозний — і мені вже здається, що я засушив оповідання. Страшенно важко бути письменником.

Проте — це я безперечно сказав «юрунду». Спитайте Лопуцька. Він навпаки, вважає, що література — це найпростіший і найлегший спосіб заробляти гроші. Його товариш навіть книжку про це написав. Цим Лопуцька нагадує мені одного стародавнього мудреця, що говорив: «пиши, друже, що тільки хочеш, аби українською мовою — все 'дно надрукують».

ЕПІЗОД ЧЕТВЕРТИЙ (продовження)

Повітова газета «Похнюпинський Червоний Прапор» вирішила підтримати новий талант. Вирішила, підтримала — й Лопуцька приїхав до столиці.

Одночасно трапилося дві події: 1) Лопуцька довідавсь, що літредактором одного з журналів є його земляк, теж робітничо-селянин, товариш Дуля, до якого Лопуцька негайно заявивсь і попросив у його авторитетности (аджеж — той був уже, уквітчаний лаврами й дубовим листям, академик) поради; 2) влада й партія почали енергійну українізацію взагалі, видавництв — зокрема.

Звичайно, ці дві події не мають жодного відношення до історичної ходи зростання Лопуцькового таланту, що вона (хода) винесла Лопуцька на височінь сторінки «Вечірнього Радіо», як ми це вже бачили з самого початку...

ОКРЕМІ МІРКУВАННЯ ПРО ТАЛАНТ

Талант є талант і він, сукин син, завжди проб'ється і посяде те місце, на яке заслуговує. Ні матеріальні умови, ні служба, ні халєра йому не завадять. Так, навіть тов. Сольц сказав оце недавно з приводу процесу Альтшулєра: де, каже, ви бачили приклад, щоб служба заважала генію? (Очевидно авдиторія була мало знайома з геніями, бо прикладів так-таки й не знайшла)...

ЕПІЗОД П'ЯТИЙ

Лопуцька звичайно — талант. Так і критики кажуть. Але він, хоч і не чув тов. Сольца і не вважав для себе за потрібне знайомитись з Пушкіними та Левами Толстими, але інстинктивно, як і ці