КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 406775 томов
Объем библиотеки - 537 Гб.
Всего авторов - 147468
Пользователей - 92603
Загрузка...

Впечатления

Serg55 про Фирсанова: Тиэль: изгнанная и невыносимая (Фэнтези)

довольно интересно написано

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Графф: Сценарий для Незалежной (Современная проза)

Как уже задолбала литература об исчадиях ада, с которыми воюют... впрочем нет - как же они могут воевать? их там нет... - светлоликие ангелы.

Степень ангельскости определяется пропиской. Живешь на Украине - исчадие ада. На Донбассе - ну, ангел третьего сорта, бракованный такой... В Крыму - почти первосортный. В России - значит, высшего сорта. И по определению, если у тебя украинский паспорт - значит, ты уже не человек, а если российский - то даже если ты последняя скотина - то все равно благородная :)

И после такой литермакулатуры кто-то еще будет говорить, что Украине - не Россия, а Россия - не Украина? В своих агитках - абсолютно одинаковы...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Serg55 про Ланцов: Фельдмаршал. Отстоять Маньчжурию! (Альтернативная история)

неплохая альтернативка.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
каркуша про Шрек: Демоны плоти. Полный путеводитель по сексуальной магии пути левой руки (Религия)

"Практикующие сексуальные маги" звучит достаточно невменяемо, чтобы после аннотации саму книгу не читать, поэтому даже начинать не буду, но при чем тут религия?...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
каркуша про Рем: Ловушка для посланницы (СИ) (Фэнтези)

Все понимаю про мечты и женскую озабоченность, но четыре мужика - явный перебор!

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
DXBCKT про Андерсон: Крестовый поход в небеса (Космическая фантастика)

Только сейчас дочитал этот рассказ... Читал сравнительно долго и с перерывами... И хотя «данная вещь» совсем не тяжелая, но все же она несколько... своеобразная (что ли) и написана автором в жанре: «а что если...?» Если «скрестить» нестыкуемое? Мир средневековья (очень напоминающий мир из кинофильма «Пришельцы» с Ж.Рено в главной роли) и... тему космоса и пришельцев … С одной стороны (вне зависимости от результата) данный автор был одним из первых кто «применил данный прием», однако (все же) несмотря на «такое новаторство» слабо верится что полуграмотные «Лыцари и иже с ними» способны (в принципе) разобраться «как этот железный дом летает» (а так же на прочие действия с инопланетной технологией...)

Согласно автору - «человеческие ополченцы» (залетевшие «немного не туда») не только в кратчайшие сроки разбираются с образцами инопланетной технологии, но и дают «достойный отпор» зеленокожим «оккупантам» (захватывая одну планетную систему за другой)... Конечно — некие действия по применению грубой силы (чисто теоретически) могли быть так действительно эффективны в рамках борьбы с «инопланетниками» (как то преподносит нам автор), но... сомневаюсь что все эти высокультурные «братья по разуму» все же совсем ничего не смотли бы противопоставить такому «наглому поведению» тех, кто совсем недавно ковал латы, трактовал «Святое писание» (сжигая ведьм) и занимался прочими... (подобными) делами...

В общем ВСЕ получается (уже) по заветам другого (фантастического) фильма («Поле битвы — Земля», с Траволтой и прочими), где ГГ набрав пару-сотню людей из фактически постядерного каменного века (по уровню образования может даже и ниже средневековья) — сажает их за руль «современных истребителей» (после промывки мозгов, и обучающих программ в стиле Eve-вселенной). Помню после получасового сидения (в данном фильме) — такой дикарь, вчера кидавший копья (якобы) «резко умнел» и садился за руль какого-нибудь истребителя F... (который эти же дикари называли «летающим копьем»... В общем... кто-то может и поверит, но вот я лично))

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
медвежонок про (Пантелей): Террорист номер один (СИ) (Альтернативная история)

Точка воздействия на историю - война в Афганистане в 1984. Под влиянием божественной силы советские генералы принимают ислам, берут власть в СССР, делят с Индией Пакистан, уничтожают Саудовскую Аравию.
Написано на редкость примитивно и бессвязно.
Кришне акбар. Ну и Одину тоже.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
загрузка...

“Vorwärts” (fb2)

- “Vorwärts” (а.с. З часопису "Нова ґенерація" 1927-1930) 475 Кб (скачать fb2) - Майк Йогансен

Настройки текста:




Майк Йогансен

“Vorwärts”


(«Форвертс»)


Сорок шість років існує соціяль-демократична газета «Вперед» (Vorwärts) і ах! як далеко з цього півстоліття посунулася вона назад. Дуже посунулась вона назад, хоча керманичам її здається, що вони й досі браво тупцюють на тім самім місті, де їх поставили колись творці соціялізму.

З лиця Vorwärts, правда, зостався ніби такий самий. Vorwärts, berliner volksblatt (берлінська народня газета), zentralorgan sozialdemokratischen partei deutschlands. Тільки на тілі трохи потовшав старий Vorwärts, бо народив ще вечірку “Der abend”,* цілу купу додатків, і в голосі його подекуди, дуже рідко, звучать давні ноти — він подекуди випалить словом «буржуазний» і найбільше в самих несподіваних місцях, десь говорячи за футбол, бо «Форвертс» веде клясову лінію і реалізує клясову боротьбу, головним чином, на футболі.

Щоб найкраще ознайомитись з ліцемірним стариганом, прочитаймо твір Едуарда Бернштайна* «Ми і держава» (Wir und der staat) «В якій державі ми живемо?»

Багато якому читачеві може видатись чудним, що соціяль-демократ становить таке питання. Та хто читав статті, що останнім часом з'явилися в соціялістичній пресі з приводу озброєнь, натрапляв почасти на такі найменування тії держави, що в ній тепер живе німецький народ, які можуть, а то й мусять повести до цілком хибних висновків щодо ставлення соціяль-демократії до цієї держави...

Далі в гусячих лапках і підкреслено наводить маститий вождь ці найменування: «капіталістична держава», «буржуазна держава», а більшовики-комуністи ще й узивають сучасну Німеччину «імперіялістичною державою»: все це, мовляв, тому, що державою тією ще не керують революційні соціялісти.

Але Бернштайна на м'якині не проведеш. Він добре знає, що між усякими скрайностями десь є золота серединка, знаходиться вона і тут:

... «Але хіба Німеччина бувши ще (яке надзвичайне, яке оптимістичне, яке революційне «ще») не соціялістичною державою, конче мусить бути державою антисоціялістичною, ворожою соціялістам?»

Є, виявляється, і причина, чому Німеччина не є буржуазна держава. Бернштайн не соромиться витягти з-під пороху віків знамените «загальне виборче право, необмежене цензом». З допомогою цього універсального медикаменту він щасливо доводить, що Німеччина не є буржуазна держава, він елегантно одмахується від того факту, що в Німеччині санкціоновано і потверджено приватну власність, і що вона регулює політику. Ах, всього цього не треба розуміти вже так буквально, кокетує Бернштайн і береться рахувати голоси... в Рейхстаґові. Виходить, що ліве крило (вкупі з негідниками комуністами) складає в Рейхстаґові майже половину і коли ще дехто з центру прилучиться, то... то як же можна розповідати робітникам, що ми, ах! ах!, живемо в буржуазній державі.

Далі Бернштайн, цитуючи Кавтського,* доводить ще, що капіталізм не все одне, що імперіялізм, і що не всякий капіталізм, що є імперіялізм.

Покінчивши легко і весело з номенклатурою, Бернштайн переходить до питання — хто є пануюча кляса в Німеччині. Правда, охоче визнає Бернштайн, що у господарчім житті Німеччини переважає ще (о, надзвичайне «ще»!) приватний капітал, але... І приватна власність у конституції гарантована, але...

Можна було б сто літ гадати, яке «але» знайшов Бернштайн, доводячи, що Німеччина не є капіталістична держава, і не догадатись. А це так просто, у тій самій конституції сказано нижче: «Зміст і межі приватної власности з'ясовуються законами»; наприкінці: «Власть зобов'язує, вона повинна служити на загальне добро».

Ото воно «але» — замовкніть, клеветники і баламути! Ви чуєте слово: «Власність повинна (так «повинна»), служити на загальне добро».

Та Бернштайн не спиняється в свойому тріюмфальному поході проти неправди. Тамо ж таки, нижче, він знаходить податок на спадщину, а це є наявне обмеження власности.

Але далі ще краще: «Робоча сила перебуває під особливим захистом держави... Робітники і службовці можуть спільно з підприємцями працювати над урегулюванням умов роботи і над розвоєм продукційних сил. Об'являється свобода спілок і об'єднань, як для підприємців, так і для робітників».

Процитувавши все це, товариш Бернштайн починає хвилюватись і бити себе в перса. Де ж тая ваша капіталістична республіка? Хіба це капіталістична республіка? Ані боже мій! Таке можуть казати тільки нахабні більшовики.

А соціяль-демократи, вживаючи такої термінології, підкопуються, сами того не знаючи, «під нашу дорогу, демократичну Німецьку республіку».

Така, виходить, програма «центрального органу соціяль-демократичної партії», що називається, як на гріх, «Вперед». Сучасна Німеччина, значить, не є капіталістична держава, як ми думали, глядячи відсіля, а це є «ще не соціялістична держава». Воістину дивну еволюцію проробляють адепти мирної еволюції соціялізму. Можна б назвати, не помилившись, таку еволюцію піруетом.

Та яка ні нахабна програма офіціозу соціяль-демократії, а організаційні висновки з неї побивають усі рекорди. І всамперед «Форвертс» лобзає стопи Черчіла і принцеси.

Черчіл* написав книгу про імперіялістичну війну. «Форвертс» «не може не захоплюватись Черчіловим літературним хистом і насамперед його «лицарською поведінкою»». Одсипавши йому зо три коші компліментів, «Форвертс» цитує Черчіла. Черчіл сидів із Ллойд-Джорджем* після замирення в його на квартирі. Вони балакали про те, щоб послати скілька пароплавів харчів голодному, переможеному населенню Німеччини.

Цю пропозицію Черчіла «Форвертс» друкує здоровенним шрифтом і виділяє абзацем. Правда, виявилося, що харчів усе ж таки не послали. Далі цитується думка Черчіла, що більше воєн не буде... «Локарнський договір являється європейським відповідником до Вашінгтонської умови поміж С.Ш.А., Японією і Великобританією, яка умова установила і забезпечила мир у Тихому океані. Ці два високі інструменти забезпечують розвій цивілізації. Вони є — дві піраміди миру (знову великий шрифт і здоровий абзац), обіруч Атлантики, міцні й непорушні. Вони є ті гранітні основи, на яких ще величніші мрії Ліги Націй і ідеалізм пакту Келоґового* можуть будувати колосальні, одностайні конструкції майбутнього».

Все це страшенно подобається «Форвертсові».

Ну от, а ви кажете, а ще балакають, «коли ж сам Черчіл співає гімна єднанню народів».

Лукавий стариган удає, ніби він сам вірить у те, що каже.

Можна уявити собі, що Черчіл, прочитавши вирізку з «Форвертса», те ж скаже, тими самими форвертсовими словами. Ну от. А ще балакають. А ще кажуть, що соціяль-демократи!

Але соціяль-демократи з «Форвертсу» захоплюються не самим тільки Черчілом. У них є ще одна тепла романтична любов, це кронпринцеса Вікторія.* Згодом імператриця, жінка Фрідріха III. Цей самий Фрідріх III через три місяці царювання вмер. «Форвертс» щиро про це жалкує і каже, що він, той Фрідріх, був «за конституційну свободу, за спокійний, постійний прогрес» (жирним шрифтом і абзацем).

Правда, ця ж таки кронпринцеса вважала соціялізм за «дике, отруйне безглуздя», жахалася з «мізерних людей», що співали року 1792 Марсельєзу, але зате ж вона сказала: «Принци та принцеси повинні бути людяні й добрі, вони не повинні думати, що вони з іншої плоті й крови, ніж бідні люди, селяни, робітники і слуги, а зносини з цими людьми, що ми завжди плекали й плекатимемо, мають дуже хороший уплив на тих, хто призвані царювати».

Так от від чого захоплюється і бризкає солодкою слиною «Форвертс». Шкода, що він не знає Вайлдовської формули* для такої філософії: «Яка користь була б від нижчих кляс, коли б вони не подавали нам добрий приклад?»

Кронпринцеса дуже була проти Бісмарка,* і за це «Форвертс» ще раз вилизує їй п'яти. «Ми любили Німеччину, каже вона (а вона була дочка англійської королеви Вікторії), і хотіли бачити її сильною та великою і то не тільки через меч, а через усе, через справедливість, через культуру, прогрес і свободу» (підкреслення «Форвертса»).

Який незвичайний, щасливий збіг у думках! Яка зворушлива гармонія! І «Форвертс» так само думає.

На біду, цьому перешкоджають лихі люди. Ці лихі люди, ці баламути, негідники, забіяки — це, звичайно, комуністи.

Не без того, правда, що «Форвертс» нападається і на монархістські організації. Але й тут винні, головним чином, комуністи. Коли б вони не баламутили, то не народилися б і фашисти, а всі поробилися б соціяль-демократами.

Комуністи це те, де «Форвертс» витрачає найбільше темпераменту, він точить крокодилові сльози з приводу сталевого шолома і дойчнаціоналів, він з батьківською суворістю свариться пальцем на підприємців, але, забачивши комуністів, надто ж комуністичну партію Німеччини, він починає плюватись і лаятись як звощик. Волоцюги, ледарі, склочники, вбивці, люмпени, демагоги, лепетуни, невігласи так і сиплються з вуст поважного некапіталістичного буржуа, у кожному нумері «Форвертса» неодмінно має бути інформація про те, як комуністи десь зірвали збори «свобідних профспілок» і навіть улаштували бійку. Другого дня у тому ж «Форвертсі» друкується лист зі спростованням, якому — спростованню — «Форвертс» сам не вірить і скептично похитує головою. Подекуди з'являються і спростовання без коментарів. От, приміром, лист депутата ляндтаґу комуніста Голко:

«З приводу статті «Знову напад комуністів — гарненький собі депутат ляндтаґу» в нумері 104 abend-у від 2 березня 1929 року я установлюю: невірно, що я першого березня 1929 ввечері в льокалі по Відснакській вулиці 34 організував напад на вірних союзові футболістів клюбу Моабіт, чи брав у такому нападі участь, невірно, що я при цьому проявив особливу ініціятиву, невірно, що я топтав ногами тих, що лежали долі, невірно, що я у розмові з поліцією «героїчно покликався на свою недоторканість» і «якось, незрозумілим чином, був випущений урядовцями, які держалися коректно». Правда ж є те, що я 1 березня 1929 року, коли нібито трапилося все це, уже виїхав з потягом 19.04 ввечері з Ангальтського вокзалу у Дрезден».

Цього листа «Форвертс» майже не коментує і зовсім не заперечує, а завтра знов надрукує повідомлення про якусь бійку.

І треба сказати, що не все з тих повідомленнях — брехня. Бійки справді відбуваються щодня. Клясова ненависть у сучасній Німеччині така, що шукає виходу просто в бійках. Інакше питання, хто перший ті бійки провокує. Але в пивних, на зборах, на вулиці партії б'ються між собою, а «Форвертс» істерично репетує і закликає до порядку. Немає дня, щоб не вбито якогонебудь комуніста, робітника, фашиста, а подекуди й соціяль-демократа, бо не у всіх соціяль-дємократів у Німеччині тече в жилах чорнило, як у соцдекінських вождів. Багато революційного робітництва ще й досі перебуває в лавах соціяль-демократичної партії. Але для «Форвертса» в усьому винні комуністи.

Є, одначе, для «Форвертса» одне світле явище в Німеччині, що цілком урівноважує шкідливий уплив комуністів. Це явище, світле і романтичне, це для «Форвертса» — шуцполіція з її начальником соціяль-демократом Церґібелем.

Ніжна любов до поліції так і сяє з жирного обличчя «Форвертса». Поліція в нього скрізь коректна, героїчна, культурна, самовіддана служниця «некапіталістичної» Німеччини. Дуже докладно, з захватом і замилуванням, розповідається про спортивне свято, спортивні виступи, спортивні досягнення берлінської поліції, відзначається, що було дуже багато публіки, і що спортивне свято поліції мало не абиякий фінансовий успіх. Немає ні сліду іронічної усмішечки, з якою говориться про «буржуазний футбол».

За що ж так любить «Форвертс» німецьку поліцію? І за те, що вона охороняє «некапіталістичний» лад, і за те, що берлінським поліцайпрезидентом — соціяль-демократ Церґібель, але головне за те, що поліція це єдина форвертсівська зброя проти демонстрантів. У Берліні демонстрації заборонені, заборонені саме з бажання і з прохання соціяль-демократів. Коли в «Форвертсі» читаємо заголовок: «Давно пора», то це значить, що в Шлезвіґу якась округа теж у себе заборонила вуличні демонстрації.

Десь у якомусь районі берлінському відбулося комсомольське зібрання. Ідучи по домах, комсомольці пішли колоною і стали співати. Негайно з'явилася поліція і почала розганяти демонстрантів. При цьому виникли суперечки, і комсомольці «навіть почали ставити опір». Тоді поліцай такий то «мусів ужити своєї службової зброї» і поранив комсомольця в ногу. Що сталося з комсомольцем — «Форвертс» не пише, але кінчається замітка тим, що «п'ятьох коноводів заарештовано».

Поліція розганяє комсомольців, що вертаються з піснями додому, стріляє в них і «заарештовує коноводів», і «Форвертс» піддає належну пошану поліції.

Ще одним комуністи дуже дошкулили «Форвертсові». На тих зборах, де їхня меншість, вони подекуди, сівши купою, «починають хором ревти» і не дають вельмишановному товаришеві Уріху балакати. Голова примушений закрити збори, вельмишановний товариш Уріх зостається не висловившись. Робітники позбавлені змоги ще раз почути добре знайому аргументацію. Революція страждає. «Свободу зборів» порушено. «Форвертс» плаче.

Радянський Союз стоїть у «Форвертса» на другім місці. Рідко, дуже рідко він ставиться до нас невтрально, або визнає раптом, що війна Польші проти Союзу була б війна контрреволюційна. А понайбільше нам попадає так, як і німецьким комуністам.

Щонумеру друкуються бабські плітки про наших вождів під заголовками вроді: «Розвал совітської диктатури». Щонумеру з похабним глузуванням розповідається про картковий хліб, про безпритульних, про те, що в нас (який нечуваний жах!) позбавлені права голосу позбавляються також прав на хлібні картки.

Зрідка «Форвертс», крекчучи, висловлює надію, що об'єктивні обставини примусять радянський уряд завести «справжню демократію». Узагалі ж і Черчіл, і принцеса Вікторія для нього устократ ближчі й миліші, ніж «більшовісти».

З куди меншим ентузіязмом «Форвертс» займається іншими хатніми і закордонними справами. Він картає Мусоліні* і його систему перевиборів. Він при цьому трошки компліментує Феррі у таємній сподіванці знову привернути Феррі до «соціялізму». Він вітає студентські маніфестації і заколоти в Еспанії проти Прімо-де-Рівери* і — о диво! — зовсім не гнівається на еспанських студентів за вуличні демонстрації. У Китаї він стоїть за Куо-мін-дан.* Він грозиться, що в Англіі лейбуристи* знову матимуть більшість у парламенті і знову буде їхній уряд. Він радіє з перемоги лібералів в одній окрузі, де раніше завжди мали більшість консерватори. Він дискретно і делікатно мовчить про американські діла. Поважно і глибокодумно він обмірковує той факт, що Дженерал Моторс купили найбільшу на континенті автомобільну фірму німця Адама Опеля. і, обміркувавши цей факт, він знаходить, що, з одного боку, є в цьому дещо невигідне для робітничої справи, і що — з другого боку — в цьому факті є дещо вигідне для робітничої справи.

З приводу президентури Гувера* він одзначає, що американські історики одшукали Гуверів родовід. Виявляється, на радість «Форвертсові», що прадід президента Гувера був німець і що звали цього прадіда Андреас Губер.

«Форверст» дуже радий, що в Німеччині такий прекрасний, справедливий, позаклясовий суд. Він уболіває серцем своїм тільки тоді, коли члена союзу червоних фронтовиків, замість на чотири роки, засадовили лише на чотири місяці: — «За недоведеністю обвинувачення в крадіжці». Союз червоних фронтовиків у нього взагалі на одній дошці з комуністами, і йому дуже болить від цього на серці. Він, «Форвертс». також дуже поважає робітництво. От, приміром, замітка.

«Почесний доктор Віселл.

Синові народу.

До 60-го року народження делегація Кільського університету передала міністрові праці Віселлові призначення його на доктора honoris causa юридичного і державних справ факультету. Це вшанування надасться, як сказано в грамоті: (жирно) «синові народу, що в упертім змаганні піднявся до керівничих вершин, чиє думання і ділання спрямовані на те, щоб органічною відбудовою господарства здійснити ідею єднання всіх, що творять і працюють (“aller schattenden” — надзвичайне німецьке слово для «працювати», що понімає в собі чисто всяку діяльність, хоча б і жандармську), який скупе дозвілля свого життя, повного роботи і відповідальности, віддавав науці і збагатив німецьке народознавство твором «Право і звичай старого ремесництва».

Це визнання серйозної роботи робітника (підкреслює «Форвертс») досі було дуже рідким ділом. Тим більше тут його треба привітати, що Віселл сам в Кілі протягом довгих років працював, як металіст і як спілковий вождь».

Отже, «Форвертс» хоче нас запевнити, що Віселл тому тепер доктор honoris causa, що він робітник з походження, а не тому, що вій тепер міністер праці. Його дуже радує такий збіг обставин, що Віселл «сам в Кілі» працював як робітник-металіст. І справді, який щасливий збіг фактів! Яка знаменна випадковість! Як узагалі все гарно в Німеччині!

У хатнім житті «некапіталістичної» Німеччини «Форвертс» підносить важливість третейських судів між робітництвом і підприємцями. Коли підприємці відмовляються скоритись постанові такого суду (хоча їх представники увіходять туди паритетом), «Форвертс» похитує головою і делікатно свариться пальцем. Він пояснює підприємцям, що так не гаразд робити. Він застерігає, що робітники будуть незадоволені. Він освітлює неморальність і антисоціяльність таких учинків. Він уважає, що виховання капіталістів ще геть незавершено. Але все це ввічливо і навіть не іронічно. Він щиро сповіряє на те, що капіталісти колинебудь зрозуміють.

Більший класовий ентузіазм «Форвертс» проявляє в такому випадкові. Якийсь домовласник, вивісивши на дверях ліфту табличку з написом: “Nur für Herrschaften” («Тільки для панства»), заборонив няньці вивозити на ліфті докторового сина і запропонував цій няньці ходити пішака на чорний хід. І доктор і «Форвертс» були дуже розгнівані. Доктор привів комісію, і комісія переконалася, що нянька, бувши слаба на здоров'я, не може носити докторового сина по темних східцях чорного ходу. Справа розбирається далі, а «Форвертс» ударив у громову статтю на тему: «Де ж рівність і братерство?» У цій статті домовласника не раз сміливо названо словом «буржуазний» і вжито до нього всякої іронії.

«Форвертс» агітує за соціяль-демократію. З тріюмфом сповідає він, що піп святої церкви такої то вступив до соціяль-демократичної партії. Наводиться коротка попова біографія і висловлюється певність, що його священство будуть ревно боротися за марксизм. Не сказано тільки, чи шановний новий товариш покине служити меси, чи й надалі буде розмахувати тепер уже соціяль-демократизованим кадилом.

«Форвертс» дбає також про селянство, головним чином, звичайно, про скривджене селянство радянського краю. Але він не покидає без поради і без серйозного слова і своє «некапіталістичне й небуржуазне» селянство.

«Де хороша картопля?»

Так запитує він заголовком і в підзаголовку написано: «Серйозне слово до сільського господаря». Виявляється, що на ринку, на жаль, торгують гнилою картоплею. Тимчасом німецький сільський господар уславився добрячею картоплею. Де ж вона, тая картопля, я питаю?

До «Форвертса» є кілька додатків. Є додаток для жінок, бо, очевидно, не з жіночим розумом читати саму газету. Є додаток «Знання і розвага», де вміщаються відомості про дуже старих людей, про те, як одна жінка народила двічі по семеро дитинчат одразу, друга тричі по шестеро і т. д.

Поруч із тим — розвага. У кожному нумері кариктура на комуністів і дотепний до неї текст. От, скажімо, ідуть двоє по вулиці. Весна, грязюка. Один каже: «До чого ж глибокий мул на тротуарах», а другий відповідає дотепно і дуже смішно: «Не глибший, ніж у комуністичній партії Німеччини».

Або така анекдота: двоє кололи дрова і ніяк не могли розколоти дубову колоду. Тоді один із них десь побіг, щось узяв, повернувся, і колода легко розкололася. «Як це сталося?» — зі здивованням питає другий. — «Дуже просто», одповів той, «я взяв у свого кузена партійний квиток комуністичної партії Німеччини».

Як бачить читач, тут дуже тонко і страшенно смішно натякається на те, що комуністична партія Німеччини намагається розколоти профспілки.

Подекуди цей тонкий гумор проявляє «Форвертс» і не в відділі гумористики. От, приміром, повідомлення про подорож Буденного* по Сибіру. «Форвертс» «дізнався», що офіційні вражіння про цю подорож невірно освітлюють факти. «Форвертс» пронюхав, що в Сибіру селяни «незадоволені» з радянської влади, що було ясно з однієї записки, яку подали Буденному. Словом, зовсім як у сатириконській анекдоті про німецьку газетну інформацію підчас війни.

«Казань об'явила себе Самарою і вимагає приходу німецького війська».

«Форвертс» картає також мілітаризм... у лавах комуністів, що заводять військову дисципліну, а також у французькому окупаційному війську з приводу того, що двісті салдатів умерло від поганих умов життя за останній місяць. Французькі генерали ганяли салдатів у двадцятип'ятиградусний мороз на марш у тридцять кілометрів, багато захворіло. Факт сам по собі, очевидно, сумний, але для «Форвертса» це «мілітаризм»! От коли б з салдатами поводитися культурно, це, очевидно, не буде мілітаризм. Дуже дотепно і дуже смішно бореться «Форвертс» з бюрократизмом у відділі сатири та гумору. Один художник, проходячи повз ліс підчас «сибірських» морозів (чим натякається, що Радянський Союз окрім іншого лиха породив також і морози), підібрав напівзамерзлого зайця. Він приніс його додому і пробував оживити, та заєць помер, і його поховано в землі.

Другого дня милосердний художник дістав листа від лісничого, де той вимагав повернути незаконно забраного зайця лісництву. Довелося художникові викопувати зайця, загортати в папір, перев'язувати шворкою і нести в лісництво. Про бюрократизм у міністерствах «Форвертс» не розповідає нічого. Очевидно його там немає, бо там же сидять свої соціяль-демократи.

Сторінки об'яв «Форвертса» читають все ж таки переважно робітники. І от є така колонка, з-під якої визирають симпатичні фізіономії спекулянтів на бідноті. Один продає залізні пічки. Другий ліжка, нові й уживані. Третій, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, восьмий і так до побідного кінця. Продають... одежу.

«Мало ношені фраки, смокінги, піджачні костюми...».

«Малоношені костюми кавалерів (!). Костюми мільйонерів, лікарів, адвокатів. Неімовірні дешеві ціни. Рекомендую пальто, фраки, смокінги, піджачні пари, штани, спортивні костюми; купую, принагідно, не ношену одежу. Варто прийти, хоч би ви жили дуже далеко!»

«Малоношені костюми з кавалерського плеча, смокінги, фраки, піджачні пари. Спеціальність — до смішного дешево костюми для людей з товстим животом. Бальні костюми даються позичково».

От воно побутове обличчя «Форвертсове»! Рептильний, продажний, льокайський, провокаційний, клеветницький, він все таки товчеться коло робітничих мас. Він пропонує їм задхлі ідеї «з кавалерського плеча», він позичає їм філософські фраки і смокінги з плеча «мільйонерів, лікарів, адвокатів». За цей старомодний буржуазний костюм він хоче купити їх для буржуазії. В такому філософському фракові незручно демонструвати на вулиці, незручно здіймати повстання, незручно носити рушницю, незручно керувати кулеметом. За поношений фрак, за потерті адвокатові штани, за роздовбаний панський автомобіль, за потовчену панську двоспальну кровать хоче «Форвертс» купити німецький пролетаріят.

Та німецький пролетаріят уже виріс з поношеної буржуазної одежі, вона тріщить і репається по всіх швах. Для «Форвертса» і тільки для нього зостається «до смішного дешевий костюм з товстим животом».


_______________________________




Примітки


Сатиричний нарис Майка Йогансена «Vorwärts», про однойменну німецьку соціал-демократичну газету, був надрукований у харківському журналі «Нова ґенерація», у № 2 за 1930 рік. «Vorwärts» («Форвертс») в перекладі з німецької означає «Вперед».

Редакція «Нової ґенерації» тоді «експериментувала» з набором журналу. То тексти набиралися таким чином, що з літер утворювались якісь фігури, то якісь тексти українською мовою набиралися замість кирилиці латиницею, то набиралися кирилицею, але лише малими літерами, тобто і початок речення, і назва, і ім’я чи прізвище починалися з рядкових літер, а не з прописних... Тобто журналісти-футуристи з революційним ентузіазмом намагалися ламати традиції. От і цей нарис Йогансена був набраний там лише малими літерами. Тут задля зручності читача нарис відтворений у «звичайному» вигляді – із прописними буквами. Але збережений правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного.

Нарис про німецьку газету «Vorwärts» є не єдиним текстом такого напрямку у творчій спадщині Йогансена. Так у харківському ж часописі «УЖ» (тобто в «Універсальному журналі») у 1928-1929 роках були надруковані його сатиричні нариси про західні газети: англійську «Таймс», французьку «Тан», американські «Дейлі Ньюс» і «Вошинґтон Пост». Ці нариси склали цикл «Обличчя буржуазної преси». (Він відцифрований та викладений в Інтернеті, тож бажаючі зможуть легко його знайти та ознайомитися). Отже надрукований 1930 року у «Новій ґенерацїї» «Vorwärts» Йогансена є як би продовженням того його циклу, який друкувався в «УЖ» (що той «УЖ» у 1929 році припинили видавати). Можливо, цей нарис Йогансен писав теж саме для публікації в «УЖ», але через закриття останнього віддав у «Нову ґенерацію».

Примітки додані до даної Інтернет-публікації 2017 року.


“Der abend” — «Вечір» (нім.)


Едуард Бернштайн (нім. Eduard Bernstein, 1850-1932) — німецький соціал-демократичний теоретик і політик. Вважається засновником теоретичного ревізіонізму в Соціал-демократичній партії Німеччини.


... цитуючи Кавтського... — Карл Йоганн Каутський (нім. Karl Johann Kautsky, 1854-1938) — провідний теоретик соціал-демократії. Займає видатне місце в історії марксизму, був редактором четвертого видання «Капіталу» Карла Маркса.


Черчіл — Сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill, 1874-1965) — державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року «за неперевершеність історичного й біографічного опису, за блискуче ораторське мистецтво, з допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності». На час написання Йогансеном даного нарису Черчилль був членом Британського парламенту, до того міністром фінансів, а раніше військовим міністром.


... сидів із Ллойд-Джорджем... — Девід Ллойд Джордж (англ. David Lloyd George, 1863-1945) — державний і політичний діяч Великої Британії, лідер ліберальної партії, прем'єр-міністр (7 грудня 1916 — 22 жовтня 1922), граф (з 1944 року).


... мрії Ліги Націй і ідеалізм пакту Келоґового... — Ліга Націй — перша міжнародна міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами. На практиці основними завданнями були дотримання прав національних меншин і вирішення територіальних конфліктів у світі після Першої світової війни. Була заснована на Паризькій мирній конференції в 1919-1920 рр. Ініціатором її створення виступив 28-й президент США Вудро Вільсон. Проіснувала до 1946, коли її функції були перейняті Організацією Об'єднаних Націй (утв. восени 1945). Пакт Бріана-Келлоґа (англ. Kellogg-Briand Pact), відомий також як Паризький пакт — міжнародний договір про відмову від війни, як знаряддя національної політики, підписаний 27 серпня 1928. Договір отримав назву за іменами ініціаторів — міністра закордонних справ Французької республіки Арістида Бріана і держсекретаря США Френка Келлоґа. Угоду було підписано поза рамками Ліги Націй. Її ратифікували в багатьох країнах, зокрема в США, Французькій республіці, Сполученому Королівстві, Німеччині, Королівстві Італія, Японській імперії, Радянському Союзі. Але вона все одно не вберегла світ від війни.


... кронпринцеса Вікторія. — Вікторія Саксен-Кобург-Готська (англ. Victoria, Princess Royal, 1840-1901) — британська принцеса, друга німецька імператриця (1888). Представниця німецької Саксен-Кобург-Готської династії, що правила Великою Британією. Старша донька британської королеви Вікторії та Альберта Саксен-Кобург-Готського. Дружина німецького імператора Фрідріха III (з 1858). Матір останнього німецького імператора Вільгельма ІІ.


... не знає Вайлдовської формули... — Тобто не знає думки Вайлда. Оскар Фінґал О'Флагерті Вілс Вайлд (або Уайльд, англ. Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde, 1854-1900) — видатний ірландський англомовний поет, драматург, письменник, есеїст.


... проти Бісмарка... — Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк-Шенгаузен, з 1865 року граф, з 1871 — князь фон Бісмарк, з 1890 — герцог Лауенбурзький (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen, 1815-1898) — німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший райхсканцлер Німецької імперії (1871-1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер». Його вважають національним героєм Німеччини.


Він картає Мусоліні... — Беніто Муссоліні (італ. Benito Amilcare Andrea Mussolini, 1883-1945) — італійський політичний діяч, фашистський диктатор Італії з 1922 по 1943 роки. Сконцентрував усю владу в своїх руках як провідник (il duce) Фашистської партії, та спробував створити Італійську імперію, яка була б у військовому союзі з гітлерівською Німеччиною. Поразка Італії у Другій Світовій війні привела також до втрати влади Муссоліні.


... проти Прімо-де-Рівери... — Мігель Прімо де Рівера-і-Орбанеха (ісп. Miguel Primo de Rivera у Orbaneja) маркіз де Естелья (1870-1930) — іспанський державний діяч, генерал. Здійснивши державний переворот 13 вересня 1923 року, очолив уряд і став фактичним диктатором Іспанії. Його дії отримали підтримку як короля Альфонса XIII, так і громадської думки, незадоволеної парламентом, який був не в змозі забезпечити стабільне правління, вирішити соціальні проблеми країни і завершити війну в Марокко. Прімо де Рівера заявив про свій намір вирішити наболілі соціальні та політичні проблеми, а потім піти у відставку і повернути країну до нормальних конституційних форм правління. Було призупинено дію конституції, розпущено уряд і парламент, введена цензура. За згодою короля створена «військова директорія» на чолі з Прімо де Ріверою. В 1925 встановив у країні військово-монархічну диктатуру. Тим не менш, глобальні проблеми, що стояли перед країною, вирішені не були. На тлі суспільного невдоволення та у зв'язку з економічною кризою й піднесенням революційного руху М. Прімо де Рівера 28 січня 1930 змушений був подати у відставку і виїхати до Парижу, де вмер через 6 тижнів.


У Китаї він стоїть за Куо-мін-дан. — Коу-мін-дан (зазвичай «Гоміньдан», китайською 国民党, буквально: «Націоналістична партія») — перша правляча політична партія в історії Республіканського Китаю, існує з 1912 року. Партія вела збройну боротьбу з генералами Бейянського угруповання (1912-1928), та пізніше з Комуністичною партією Китаю, намагаючись отримати керівництво всією країною. Боротьба з останньою прийняла форму громадянської війни. Гоміньдан зазнала поразки (1949) та була змушена до перенесення на Тайвань. Разом із Першою народною партією сформувала «синю коаліцію», що хоче об'єднання Китаю, в той час як «зелена коаліція» на чолі з Демократичною прогресивною партією стоїть на позиціях проголошення Тайваню як незалежної держави під назвою «Республіка Китай».


Лейбуристи. — Тобто лейбористи, члени одної з найвпливовіших у Великій Британії Лейбористської партії.


З приводу президентури Гувера... — Герберт Гувер (англ. Herbert Clark Hoover, 1874-1964) — тридцять перший президент США з 1929 по 1933, від Республіканської партії.


... про подорож Буденного... — Семен Михайлович Будьонний (1883-1973) — один з найвідоміших радянських воєначальників. Брав участь у збройній інтервенції в Україну 1917-1921 років. Один з перших п'яти Маршалів Радянського Союзу (1935). Голова Товариства радянсько-монгольської дружби. Повний Георгіївський кавалер, один з трьох тричі Героїв Радянського Союзу.


Оглавление

  • “Vorwärts”
  • Примітки