“Vorwärts” [Майк Йогансен] (fb2) читать постранично, страница - 2

неї побивають усі рекорди. І всамперед «Форвертс» лобзає стопи Черчіла і принцеси.

Черчіл* написав книгу про імперіялістичну війну. «Форвертс» «не може не захоплюватись Черчіловим літературним хистом і насамперед його «лицарською поведінкою»». Одсипавши йому зо три коші компліментів, «Форвертс» цитує Черчіла. Черчіл сидів із Ллойд-Джорджем* після замирення в його на квартирі. Вони балакали про те, щоб послати скілька пароплавів харчів голодному, переможеному населенню Німеччини.

Цю пропозицію Черчіла «Форвертс» друкує здоровенним шрифтом і виділяє абзацем. Правда, виявилося, що харчів усе ж таки не послали. Далі цитується думка Черчіла, що більше воєн не буде... «Локарнський договір являється європейським відповідником до Вашінгтонської умови поміж С.Ш.А., Японією і Великобританією, яка умова установила і забезпечила мир у Тихому океані. Ці два високі інструменти забезпечують розвій цивілізації. Вони є — дві піраміди миру (знову великий шрифт і здоровий абзац), обіруч Атлантики, міцні й непорушні. Вони є ті гранітні основи, на яких ще величніші мрії Ліги Націй і ідеалізм пакту Келоґового* можуть будувати колосальні, одностайні конструкції майбутнього».

Все це страшенно подобається «Форвертсові».

Ну от, а ви кажете, а ще балакають, «коли ж сам Черчіл співає гімна єднанню народів».

Лукавий стариган удає, ніби він сам вірить у те, що каже.

Можна уявити собі, що Черчіл, прочитавши вирізку з «Форвертса», те ж скаже, тими самими форвертсовими словами. Ну от. А ще балакають. А ще кажуть, що соціяль-демократи!

Але соціяль-демократи з «Форвертсу» захоплюються не самим тільки Черчілом. У них є ще одна тепла романтична любов, це кронпринцеса Вікторія.* Згодом імператриця, жінка Фрідріха III. Цей самий Фрідріх III через три місяці царювання вмер. «Форвертс» щиро про це жалкує і каже, що він, той Фрідріх, був «за конституційну свободу, за спокійний, постійний прогрес» (жирним шрифтом і абзацем).

Правда, ця ж таки кронпринцеса вважала соціялізм за «дике, отруйне безглуздя», жахалася з «мізерних людей», що співали року 1792 Марсельєзу, але зате ж вона сказала: «Принци та принцеси повинні бути людяні й добрі, вони не повинні думати, що вони з іншої плоті й крови, ніж бідні люди, селяни, робітники і слуги, а зносини з цими людьми, що ми завжди плекали й плекатимемо, мають дуже хороший уплив на тих, хто призвані царювати».

Так от від чого захоплюється і бризкає солодкою слиною «Форвертс». Шкода, що він не знає Вайлдовської формули* для такої філософії: «Яка користь була б від нижчих кляс, коли б вони не подавали нам добрий приклад?»

Кронпринцеса дуже була проти Бісмарка,* і за це «Форвертс» ще раз вилизує їй п'яти. «Ми любили Німеччину, каже вона (а вона була дочка англійської королеви Вікторії), і хотіли бачити її сильною та великою і то не тільки через меч, а через усе, через справедливість, через культуру, прогрес і свободу» (підкреслення «Форвертса»).

Який незвичайний, щасливий збіг у думках! Яка зворушлива гармонія! І «Форвертс» так само думає.

На біду, цьому перешкоджають лихі люди. Ці лихі люди, ці баламути, негідники, забіяки — це, звичайно, комуністи.

Не без того, правда, що «Форвертс» нападається і на монархістські організації. Але й тут винні, головним чином, комуністи. Коли б вони не баламутили, то не народилися б і фашисти, а всі поробилися б соціяль-демократами.

Комуністи це те, де «Форвертс» витрачає найбільше темпераменту, він точить крокодилові сльози з приводу сталевого шолома і дойчнаціоналів, він з батьківською суворістю свариться пальцем на підприємців, але, забачивши комуністів, надто ж комуністичну партію Німеччини, він починає плюватись і лаятись як звощик. Волоцюги, ледарі, склочники, вбивці, люмпени, демагоги, лепетуни, невігласи так і сиплються з вуст поважного некапіталістичного буржуа, у кожному нумері «Форвертса» неодмінно має бути інформація про те, як комуністи десь зірвали збори «свобідних профспілок» і навіть улаштували бійку. Другого дня у тому ж «Форвертсі» друкується лист зі спростованням, якому — спростованню — «Форвертс» сам не вірить і скептично похитує головою. Подекуди з'являються і спростовання без коментарів. От, приміром, лист депутата ляндтаґу комуніста Голко:

«З приводу статті «Знову напад комуністів — гарненький собі депутат ляндтаґу» в нумері 104 abend-у від 2 березня 1929 року я установлюю: невірно, що я першого березня 1929 ввечері в льокалі по Відснакській вулиці 34 організував напад на вірних союзові футболістів клюбу Моабіт, чи брав у такому нападі участь, невірно, що я при цьому проявив особливу ініціятиву, невірно, що я топтав ногами тих, що лежали долі, невірно, що я у розмові з поліцією «героїчно покликався на свою недоторканість» і «якось, незрозумілим чином, був випущений урядовцями, які держалися коректно». Правда ж є те, що я 1 березня 1929 року, коли нібито трапилося все це, уже виїхав з потягом 19.04 ввечері з Ангальтського вокзалу у Дрезден».

Цього листа «Форвертс» майже не --">