Игры не разума [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично, страница - 2

перейшла
викладачем до хіміко-технологічного технікуму, де дуже швидко за те, що могла
відповісти на будь-яке закрутисте запитання, отримала зовсім не образливе
прізвисько «ТАРС».
А за кілька місяців власкор «Туркменской искры» (аналог «Правды Украины»)
Петро Квасницький, родом з Херсонщини, спокусившись посадою помічника
першого секретаря обкому КПТ, на свою попередню несподівано рекомендував
вашого покірного слугу. Тож у травні 1977 р. у моєму журналістському «віданні»
опиналася територія, лише на третину менша за Білорусь.
Після довгих тижнів, проведених у готелі і гуртожитку ДТСААФ, зусиллями ексльвів‘янина, завідуючого відділом промисловості обласної газети Степана
Чорного, нам виділили дві кімнати в колишній стайні (під чесне слово, що
претендувати на квадратні метри у майбутньому не станемо). Тут - у проміжку між
кіньми і нами - уже мешкали «будівничі комунізму», яким пощастило отримати
нормальне житло, оскільки споруда (опалювання – пічне, зручності – у дворі) йшла
під знесення. На той момент з неї уже вибралися всі і будівлю відключили від
єдиного блага цивілізації, яке вона мала до цього, – електроенергії.

3

Якось уночі ми прокинулися від глухих ударів ...у наші двері. Не стукоту, а саме
ударів. Причому такої сили, що стало зрозуміло: двері мають намір висадити.
Схопивши сокиру – її наявність обумовлювалася необхідністю колоти дрова –
волаю до невідомих благим і не зовсім матом. Бухкання ущухає. Натомість
чується шепіт. Потім – вкрадливі кроки. Визираю, маскуючись, у вікно: три лоби
вельми пристойної у сенсі об’ємів зовнішності прямують у темряву.
Вранці виявили, що двері справді рубали. Що б це означало?
Відповідь отримали того ж вечора. Повернувшись з роботи, уздріли десятки
людей, котрі похапливо розбирали дерев’яну споруду-трансвестита. По всьому,
саме найоперативніші з охочих до дармових будматеріалів намагалися проникнути
до нашого «обійстя». Звідки їм було знати, що в руйновищі ще мешкає народ?
Від гріха подалі на пропозицію знайомих (справа була улітку!) оселилися в їхньому
…гаражі.
«Неадекватний» хабар
Дружина з’являється з технікуму мало не в сльозах. Стривожено цікавлюся, що
сталося.
Мовчки дістає з сумочки згорток, шваркає ним об стіл.
– Що це?! – дивуюся.
– Хабар!
– Як хабар?!
– А так…
Ставши у технікумі куратором однієї з груп, вона вирішила для підвищення
ефективності виховного процесу познайомитися з батьками підопічних. У першу
чергу, тих, хто погано встигає або недисципліновано поводиться. Тож в
найближчий з вихідних відвідала домівки за заздалегідь складеним списком.

4

– Заходжу на пару і відчуваю в аудиторії незрозумілу напругу, – розповідає, трохи
заспокоївшись. – Надто вже пильно дивляться на мене студенти, мовби бачать
уперше. Гаразд, міркую, розберуся по ходу занять.
Сідаю за стіл, аби відкрити журнал, і мій погляд утуплюється в коробку. Запитую:
– Що це?
Чийсь голос:
– А це мама Юрія залишила.
– Коли?
– Щойно, буквально перед тим, як ви зайшли...
– І що там?
– Юрій сказав, що кришталева ваза.
– А ти? – запитую дружину, відчуваючи, як в грудях буквально закипає обурення.
– Схопила коробку і – з технікуму. Так і є, на зупинці стоїть мама Юрія, з якою ми
так відверто напередодні спілкувалися. А із-за рогу виїжджає автобус. Кличу.
Вона чує. Махаю, щоб не сідала. Підходжу. Ну і, природно, повертаю «подарунок».
Її здивування не знало меж.
– Ну, а це що? – киваю на згорток.
– Не повіриш, але наступної перерви ситуація …повторилася. Тільки залишили
відріз на сукню. А маму Віталія я не змогла наздогнати – вона була на авто.
– А де ці пані працюють?
– Перша – завідує магазином, друга – міським пологовим будинком.
– Не роздягайся! Я зараз вберуся і віднесемо хабар їй на роботу.
Так і вчинили. Коли дружина вийшла з пологового будинку, перше, що почув,
було:
– Уявляєш, вона мені заявила: «Це ви ще дуже молоді, тому так неадекватно
зреагували на скромний знак приязні».
Весь шлях назад ми обговорювали проблему. Адже і дурневі зрозуміло: якщо
після відвідин квартир, відразу понесли хабарі, значить, це – відпрацьована
СИСТЕМА».
Завідування Каспієм і Каракумами
«Завідування Каспієм і Каракумами», як жартома йменували мою роботу колеги,
виявилося не лише продуктивним, а й фантастично цікавим. Довелося, наприклад,
зі спеціалістами Красноводського орнітологічного заповідника понад три тисячі
кілометрів пролетіти за розовими фламінго (авіаоблік птахів); у шторм вийти у
море на рятівникові до сейнера, у якого в такий непідходящий момент вийшов з
ладу двигун; брати участь у девіації (розмагнічуванні) низки суден; відправитися
на терміновий виклик літаком санітарної авіації в самісіньке серце пустелі (з
правом вибору для командира – випускника Кременчуцького авіаучилища – місця
приземлення); занурюватися у скафандрі (кричуще порушення інструкції!) під