Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 [Оксана Думанська] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Оксана Думанська Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

Частина 1

1.

 кби ви були такого високого зросту, що змогли б зазирнути в партерне помешкання удови по адвокатові Маґди Альбертшулле, то побачили б, що цього вечора вона мала шанованого гостя. Чоловік років тридцяти п'яти в ґранатовому анцугу[1]сидів за столом і ліниво відщипував від грона подовгасті виноградини, щоб потім прокусити їх своїми бездоганними зубами і відчути аж на піднебінні збризк солодкуватої вологи. Сама Маґда ще не вийшла з алькова, де намагалася запхнути вже злегка поморхлі груди в станика[2] меншого розміру, щоб вони стриміли, як у молодої кізки. Защіпка на спині ніяк не сходилася, а кликати покоївку не хотілося, бо та дурна дівка потім рознесе аж до Краківської брами, як її господиня збавляли собі років перед кавалером.

Чоловік нудьгував наодинці з виноградом, час до часу зводячи очі до люстерка в золотій оправі, недбало полишеного Маґдою біля таці з фруктами. Потім узяв його до рук.

«Нічого не бракує», — промуркав собі під ніс.

Йому й справді нічого не бракувало: сталевого полиску очі так подобалися панянкам, коли він у танці (ніби випадково!) лівою рукою легко перебігав хребцями, наче клавішами. Панянки відхиляли голову назад — і тут уже він був певен, які зачаєні пристрасті обіцяв їм сталевий погляд!

Густе волосся не потребувало фризієрської[3] фантазії: хвилясте від природи, воно уляглося на голові рівними пасмами, поділене межею зліва. Коли вчорашні гімназистки вдавали із себе нєвіньонток, уникаючи першого поцілунку, чоловік струшував волоссям, як кінь гривою, — і вони піддавалися.

Ніс горбкуватий: натяк на шляхетську кров...

Нарешті Маґда, задираючи підборіддя вище належного, аби приховувати зрадливо обвислу шкіру і показувати кілька разків коштовного намиста, увійшла в покій. Чоловік неспішно піднявся, поцілував їй руку, потаємно пошкрябавши долоню, хоч за ними ніхто не підглядав.

— Ах, Стаcю...

В тих словах чоловік вчув непрямий доказ того, що удова по адвокату ладна впасти в його обійми без довгих перемовин, та не поспішав. Він мав притримати її пожадання, бо ж не на одну ніч прийшов до неї.

Маґда сіла на канапу, Стасьо примостився поруч. Він тримав її за руки, як недосвідчений школяр, в голові якого ще не визрів план дій щодо своєї подружки. Жінка зітхала, а поміж зітханнями ронила слова:

— Ваші чесноти... дозволили мені... вчинити так... Може, це необачно...

«Та що там необачного, дурна корово! Скількох уже закликала до себе, а ніхто не повівся! Дякуй Богу, що буде до кого грітися в ліжку!» — думав Стасьо, обмацуючи пухкі пальці в перснях, і вигукнув:

— Пані, ви під охороною моєї чести!

Маґда сприйняла ці слова по-своєму: вона вхопила Стася за плечі і повалила б на канапу, так за дверима почулися кроки цілого гурту людей. Хтось крутнув деренчливого дзвінка.

Маґда показала Стасьові на двері до другого покою...

— Перепрошуємо, пані адвокатова, але наш аґент примітив, як у браму зайшов Ґеньо Муркоцький, шахрай і грабіжник.

— Не маю звички приятелювати з грабіжниками, пане...

— Маґдебурко, слідчий головної управи.

Маґда розреготалася, як перекупка з Підзамчого.

— Я Маґда, а ви — Маґдебурко?

За спиною слідчого засміялися троє в цивільному, що не переступили й порога помешкання.

— Ще раз перепрошую, пані, та, може, ви десь бачили цього чоловіка?

Маґдебурко тримав у руках портрет величиною з півдолоні. Змарнілий юнак в простій одежі дивився глибоким смутним поглядом. Непричесана голова була схожа на розтріпану куделю.

Маґда для годиться скосила своїм близькозорим оком.

— Та то якийсь драб[4]! Я пристойна удова, а не дешева профура!

— То, може, на цій світлині ви упізнаєте його?

Кашкет, мундир, чисте личко з осяйним поглядом...

— Та то дитина! — аж розгнівалася Маґда.

— Діти, пані адвокатова, мають звичку виростати, — з докором в голосі промовив Маґдебурко.

... Уранці у помешканні не було вчорашнього гостя, нового капелюшка з Парижа, темно-вишневої сукні, мештів на низьких обцасах, коштовного намиста. Чоловічий гранатовий костюм висів у шафі поміж суконь. Маґда в шаленстві вивертала кишені. Випав папірець...

«Солодка моя Маґдуню! Я чесно хотів тебе пошлюбити, та мушу спочатку виконати певні обов'язки. То є річ державної ваги. Незабаром повернуся! Стасьо».

На вулиці Супінського ще довго обмовляли нещасну удову, яка, певно, зіскочила з розуму, бо вибігла глупої ночі з брами і