Записки старого доктора [Михайло Базар] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (143) »
Михайло Базар
Записки старого доктора
Далекі мандри
Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті
Більше втіх, аніж болю.
Евріпід
Літо у повному розквіті. Спека. У такий час хочеться побути десь у затінку, дихати свіжим повітрям або ніжитись біля річки. Та Світлана позволити собі таку розкіш не може. Мусить щодня працювати. У її душі спливають різні невтішні думки: позбулася улюбленої праці, розлучилася з чоловіком хоч живуть на одній квартирі. З колишньої роботи сама звільнилася. Годі було вижити на чверть ставки керівника сільського хору. І ось уже другий рік вона доглядає лисиць та норок у звірогосподарстві. Робота тяжка, а заробіток теж не вельми високий. А вона рада, на попередній роботі і того не мала. Таких, як вона, жінок різних спеціальностей і майнового статку, тут багато. Цілими днями Світлана тихо наспівує веселенькі пісні. Надіється, що і до неї колись загляне щось красиве і радісне.
Хутрові звірі потребують старанного догляду і харчування. Інколи споживають кращу їжу, аніж ті, що їх доглядають. Риба – основний продукт харчування тварин. За раціоном стежать ветеринар, зоотехнік, бригадир. Тут схибити не можна. Зробиш щось не так – позбудешся роботи. І Світлана старається наперекір усьому. І не тому, що так любить свою роботу, а тому, що треба з чогось жити. Двічі на рік може придбати собі норкові шкурки по пільговій ціні, а потім їх перепродує на базарі уже дорожче, ніж придбала.
Вона заздрить тим, що можуть собі отак дозволити прийти на склад і вибрати найкращі шкурки на шапку чи на шубу. Ось і сьогодні приїхала якась пара. Відразу кинулось у вічі, що з багатих: дорога іномарка. Такої Світлана ще й не бачила. Він – пристаркуватий чоловік, вона – вся в кольорах, наче пава, простоволоса, із штучно нафарбованим пасмом сивого волосся.
Світлана якраз одержувала на складі рибу для лисиць, а прибулі у сусідній кімнаті про щось розмовляли з директором господарства Юхимом Кізленком.
– Хочу подивитися, як живуть звірі у неволі,– почула Світлана голос “пави”.
– Зараз організую, – мовив задоволено директор, облизуючи губи.
– Свєта, а проведи-но гостей до своїх вихованців, – попросив директор.
– Добре, тільки накидаю риби в кошик.
– Облиш, проведи їх на ферму!
“Знайшов екскурсовода”, – подумала робітниця і спитала:
– Хто має йти зі мною?
– Може, я залишуся з директором? – почула голос чоловіка, що тримав у руках якийсь рюкзак.
– Е ні, ходи зі мною, я сама боюся.
– Ну добре, ходімо!
Світлана взяла таки кошик з рибою, і вони пішли у двір, а далі у закрите приміщення, де повно кліток зі звіриною.
– Фе! Смердить! – скривилася жінка і гидливо сплюнула.
– А що я тобі казав: купила на шубу і їдьмо, – заговорив чоловік
– А ми тут цілими днями нюхаємо той сморід, – почала навмисне розповідати Світлана, входячи в роль гіда. – А риба яка холодна – руки мерзнуть і то все за якісь копійки...
Жінка не захотіла йти далі, повернулася і, розкашлявшись, вибігла надвір.
– Як тебе звати? – заговорив незнайомець до Світлани, коли вони залишилися одні.
– Світлана.
– А мене Йосиф.
Обоє усміхнулись, наче давно знайомі, а він продовжував:
– Такій милій дівчині тільки на сцені виступати, а не тут...
– Хочете мені допомогти роздавати їжу тваринам? – війнула довгими віями і так єхидно усміхнулася, що аж самій стало незручно.
– Ага, тільки не сьогодні, – кивнув поглядом на жінку, яка була вже далеко від них.
– Юзю, ходи вже! – почувся голос знадвору.
– Уже йду! – і до Світлани:
– Прийду завтра!
– Чого? – здивовано замиготіла очима.
– Завтра поговоримо, – і, пропаливши її спокусливим поглядом, Йосиф заспішився.
– Ге-ге! – промимрила Світлана навздогін.
“Дивний, напевно, якийсь потіпаха, – подумала. – З вигляду – поважна людина. Цікаво, хто він?”
Згадала Олега. З ним зустрічається кілька місяців. Хлопець на два роки молодший за неї. Причепився, як реп’ях до кожуха. Часто приходить до неї на роботу, намовляючи її вкрасти якусь тварину. Вона, звичайно, відмовляється, бо ніколи в житті не брала чужого. Особливої пристрасті до нього не відчуває, хіба що задовольняє свої прихоті на інстинктивному рівні. Іноді їде до нього в село. Гарно там: і ліс, і річка, і луг весь у квітах. Олегова мати радіє кожному її приїздові, називає своєю невісткою. Тішиться, як Світлана вміло ліпить вареники з сиром.
Останнім часом
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (143) »
Последние комментарии
22 часов 21 минут назад
1 день 3 часов назад
1 день 11 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
3 дней 1 час назад