Крокодил не хотів літати [Олександр Костянтинович Тесленко] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

якщо він відмовиться від польотів. Сподіваюся, що ти, побачивши Марту, не заперечиш тепер, що вона мудра жінка — красива, спокійна, і гарна мати. Вона заслуговує на те, щоб жити трохи краще від інших… Гадаю, в тебе з роками не з’явилося бажання стригти всіх під один гребінець?..

На мить запала пауза:

— Чому він дивився на тебе вовком? — уперто нагадав Мелвін.

— А тобі самому важко зрозуміти? Він літав. Забезпечував, даруй, своїй сім’ї ідеальні умови. Але ж самої сім’ї він не бачив, а в моїй постаті для нього багато чого уособлювалось… От і дивився вовком. А ще я колись сказав йому: “Хлопче, можеш забиратися під три чорти, гірше буде тільки тобі, бо ти не зможеш не літати, це твоє життя. А ми без тебе якось обійдемось”.

— Так, Миколо… Я дещо знаю про це… І ти мені не сподобався в цій ситуації… Я намагаюся зрозуміти тебе, я твій давній товариш…

— Що ти хочеш зрозуміти? Ти хочеш зрозуміти, навіщо мені потрібні класні пілоти? Чи ти хочеш зрозуміти, чому Марта нікуди не поїде з Антуаном з містечка КОТРАЦ? Чи, може, ти хочеш зрозуміти, чому я повинен думати, кого зустрінуть мої хлопці, мої пілоти, повернувшись на Землю, і від кого вони, врешті, матимуть дітей, хто прийде їм на зміну? Що ти хочеш зрозуміти? Перед Комітетом Честі я звітуватиму без твоєї допомоги.

— Миколо, не поспішай робити передчасні висновки. Врешті, ми просто дивимось на світ трохи по-різному. І кожен із нас. має на те право. Чи не так?


4


20 березня 1925 року.

Д-рові К. Е. Хемінгуею.

Дорогий тату, я не надсилав тобі свої роботи тільки тому, що ти чи мама повернули мені “В наш час” і мені видалось, що мої книги вас не дуже зацікавлюють.

Зрозумійте, у всіх своїх оповіданнях я прагну передати відчуття справжнього життя — не просто описувати його чи критикувати, а перенести його на папір. Хочу, щоб, прочитавши моє оповідання, ви справді пережили все самі. А це неможливо, якщо писати тільки про прекрасне, обходячи погане й потворне. Коли все прекрасно, то в це неможливо повірити. В житті інакше. І тільки показавши обидва боки — три виміри, а якщо вдасться, то і всі чотири, — тоді можна писати так, як би мені хотілося.

ЕРНІ


— Мамо, а яку сьогодні ти мені розповіси казочку?

— А про що ти хотів би почути, Ярчику?

— Про щось страшне… Про щось цікаве…

— Ти все ще любиш страшне?

— Люблю. Це ж так цікаво, коли страшно.

— Ти пам’ятаєш крокодила? Він страшний?

— Трошки страшний… Коли розкриває свого величезного рота.

— То хочеш казочку про крокодила?

— Ага, хочу, мамо.

— Тоді слухай. Жив собі на світі мисливець. Загалом він був ученим, біологом. Але дуже любив полювання. Як тільки йому випадала вільна година, він відразу телефонував до товаришів, вони домовлялися про зустріч, а коли ніхто із друзів не мав можливості, то він і сам вибігав з рушницею напохваті, викликав наишвидкісніші машини і летів у найвіддаленіші куточки нашої планети, де ще можна було знайти диких птахів чи звірів.

— Мамо, ти ж обіцяла про крокодила.

— Не поспішай, Ярчику. Це буде довга казка. Слухай… Тож на полювання він їздив завжди, коли випадала вільна година. А якщо мав тиждень-другий, то летів далеко-далеко, на чужі планети, де ще були незаймані ліси і степи, моря і гори.

— А як його звали, мамо?

— Звали його… Так його і звали. Мисливцем. Прізвище в нього було таке. Микола Мисливець.

— Мамо, а де на Землі можна ще знайти диких птахів та звірів?

— Ніде, синку. Диких тварин на Землі вже давно немає, але існують мисливські заповідники, де на спеціальних фермах розводять тварин, птахів, а потім випускають у ліс чи в степ, щоб люди могли їх уполювати. Розумієш?

— Авжеж, розумію.

— Але з кожним роком мисливців ставало все більше, а відтак меншало птахів. Ферми не встигали вирощувати дичину для заповідників, і з кожним роком доводилося все довше чекати, коли випустять на мисливця якусь дичину… А особливо прикро було бачити впольованих птахів — таких маленьких і жалюгідних. Микола Мисливець так колись і сказав: “Два місяці чекав, доки прийде черга вцілити оце жалюгідне курча. Вдома й показати буде соромно”. А товариші по полюванню розсміялися, почувши ті слова: “Ви, шановний академіку, мабуть, хотіли б, щоб замість качок крокодили літали? То вже як поцілиш, то вдома не буде соромно показати”. Посміялися всі гуртом, а Мисливець задумався — справді, хіба він не біолог, хіба він не може вивести таку породу крокодилів, аби вони літали? Отоді справді буде полювання! Хай навіть доведеться довше чекати своєї черги, бо крокодилів, певна річ, буде важче розводити, ніж качок. Але ж тоді хоч знатимеш, заради чого чекаєш.

— Мамо, а підемо завтра зустрічати татка?

— Ти ще не хочеш спати, синку?

— Ні, не хочу. Я цієї ночі не засну, мамо. Навіть якщо ти і розповіси казку про крокодила до кінця. Я буду думати про тата. Цікаво, який він? Такий, як на фотографії? Чому ти плачеш, мамо?