До зустрічі! [Генрі Каттнер] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Генрі Каттнер, Кетрін Л.Мур. (Henry Kuttner, Catherine L. Moore)

До зустрічі! (See You Later, 1949)

Переклад: Володимир Влад

------------

Старий Єнсі, мабуть, найпідліша людина в усьому світі. Я ніколи не бачив настільки нахабного, закоренілого, тупого, закінченого, мерзенного негідника. Те, що з ним трапилося, нагадало мені те, що якось сказав мені інший хлопець, — багато відтоді води сплило. Я вже забув як його звали, — здається Луї, а може, й Тамерлан; та якось він сказав, що, було б добре якби у всього світу була б тільки одна голова, тоді він міг би її відрубати.

Біда Єнсі в тому, що він дійшов до такого стану, що вважав, що увесь світ ополчився проти нього, і хай мене поб'є грім, якщо він не правий. Це були важкуваті часи навіть для нас, Хогбенів.

Єнсі — типовий мерзотник. Взагалі вся сімейка Тарбеллів не мед, але Єнсі викликав огиду навіть у них. Він жив в однокімнатній халупці на задвірках у Тарбеллів й нікого до себе не підпускав, хіба тільки дозволяв всунути продукти в напівкруглу дірку, випиляну в дверях.

Років десять тому робили нове розмежування, чи щось схоже, і вийшло так, що через якісь юридичні перипетії Єнсі повинен був заново засвідчити свої права на землю. Для цього йому потрібно було прожити на своїй ділянці десь рік. Приблизно в ті ж дні він посварився з дружиною, виїхав за межі ділянки і сказав, що, нехай земля дістається державі, пропади все пропадом, зате він провчить всю родину. Він знав, що дружина пропускає іноді чарочку-другу на гроші, виручені від продажу ріпи, і трясеться, щоб держава не забрала земельку.

Та виявилося, ця земля взагалі нікому не потрібна. Вона горбкувата і в ній каміння, але дружина Єнсі й далі хвилювалася й просила чоловіка повернутися, але йому не дозволяв характер.

У халупці Єнсі Тарбелл звик обходитися без елементарних зручностей, через свою жадність він цього навіть не помічав. Незабаром місіс Тарбелл померла: вона кидалася каменями в халупку за горбоком, але один камінь влучив у горбок і рикошетом потрапив їй у голову. Залишилося вісім Тарбеллів-синів та сам Єнсі. Але й після цього Єнсі залишився там де був.

Можливо, там би він і жив, поки не перетворився б у мощі й не знісся на небо, та тільки його сини затіяли сварку з нами. Ми терпіли скільки могли, адже вони не могли нам нашкодити. Та якось дядько Лес, який гостював у нас, занервувався й заявив, що втомився літати мов той перепел на дві-три милі вгору щоразу, коли в кущах вистрелить рушниця. Шкіра в нього після ран швидко загоюється, але він запевняв, що в нього паморочиться в голові, бо на висоті розріджене повітря.

Так чи йнак, а цькування тривало, і ніхто з нас від нього не страждав, що особливо бісило вісьмох братів Тарбеллів. І однієї ночі, вони зі своїм стріляючим залізяччям всім натовпом вломилися в наш будинок. А нам колотнеча зовсім ні до чого.

Дядько Лем — він близнюк дядька Леса, тільки народився набагато пізніше — давно впав у зимову сплячку десь у дуплі, так що його все це не стосувалося. А от малюка, дай йому Бог здоров'я, стало важкувато тягати взад-вперед, як не як йому вже виповнилося чотириста років і він досить велика, для свого віку, дитина — я думаю, коло трьохсот фунтів буде.

Ми всі могли заховатися, або піти на деякий час у долину, у Пайпервілль, але ж в нас на горищі дідусь, та й до Перфесора, якого ми тримаємо в пляшці, я дуже звик. Не хотілося його залишати — адже в метушні пляшка може й розбитися, якщо восьмеро братів Тарбеллів налижуться як слід.

Перфесор славний, хоча в голові у нього й не вистачає клепки. Постійно повторює, що ми мутанти, ким би вони не були, і плеще язиком про якихось своїх знайомих, яких називає хромосомами. Здається, вони переплуталися під дією, як каже Перфесор, жорсткого випромінювання й народили нащадків, чи то домінантну мутацію, чи то Хогбенів, але я вічно це плутаю зі змовою круглоголових — було таке в нас у старому світі. Ясна річ, не в справжньому старому світі, — той потонув.

І ось, раз вже дідусь звелів нам принишкнути, ми чекали, поки восьмеро братів Тарбеллів виламають двері, а потім всі зробилися невидимими, у тому числі й малюк. Далі чекали, поки все пройде стороною, та не так сталось як гадалось.

Повештавшись будинком й вдосталь його погромивши, восьмеро братів Тарбеллів спустились в підвал. Це вже було гірше, бо заскочило нас зненацька. Малюк, як я й казав, став невидимим і цистерна, в якій ми його тримаємо — теж, але ж цистерна не може змагатися з нами в моторності.

Один з восьми Тарбеллів гримнувся об на цистерну й добряче понівечив гомілку. Ну й лаявся ж він! Недобре, коли дитина чує такі слова, але в лайці наш дідусь кого хоч переплюне, так що я нічому новому не навчився.

Отже, він лаявся на чому світ стоїть, стрибав на одній нозі, аж раптом вистрелила його рушниця. Там, певно, курок тримався на волоску. Постріл