Дерево казок (казки для дорослих та дітей)20 [Народные сказки] (pdf) читать постранично, страница - 3

хурою добра вирушив у дорогу. Він дістався столиці іншої
держави, дуже вигідно продав товар і купив усе необхідне.
Своїм донькам набрав шовку, оксамиту, ведмежих шкур, злота й
коштовних каменів. Однак найважче було сповнити бажання меншої, бо
нев’янучої квітки не було ніде. Не знайшов такої – і край, хоч і перепитав
усіх садівників, обійшов підряд усі сади.
Нарешті купець вирушив додому, й одного вечора на піщаному
пагорбі на валку налетіла страшна буря, геть споночіло. Коні збилися зі
шляху і довго чвалали в цілковитій пітьмі. Коли це віддалік заблимало
світло. Вони рушили в той бік і скоро дісталися пишного палацу з багатьма
ясно освітленими вікнами.
Купець зайшов до хоромів і став оглядати. Він проминув чимало
розкішних, з коштовними люстрами залів, але ніде не побачив ані жодної
душі. Тоді вийшов на подвір’я і сказав слузі:
– Відведи коней до стайні, тут нікого немає вдома, хоч ніби недавно
було багацько челяді. Та що нам з цього! Якщо не знайдемо іншого місця,
заночуємо тут.
Слуга розпряг коней, поставив їх у стайню, нагодував і напоїв. Він
ступив разом із хазяїном до палацу; вони сіли на канапу й вирішили тут
передрімати ніч. Проте подорож так їх натомила, що небавом обоє
поринули в глибокий сон.

6

derevo-kazok.org

Невдовзі слуга злякано підхопився, бо йому здалося, буцімто хтось
ходить покоями. Нікого не було видко, одначе на столі з’явилися кава й
пшеничні пампушки.
Мандрівничі залюбки попили кави з пампушками і знову заснули.
Перегодом слуга прокинувся від запаху смаженини. Ба! – на столі парував
смачний обід.
Подорожні охоче все з’їли, й, витираючи рота серветкою, купець
сказав:
– Обслуговують хороше, хоч і не видно челяді. Хто відає, можливо, у
них для нас і постелі готові?
Він зазирнув до сусідньої кімнати – там сяяли білосніжними
простирадлами дві постелі.
Подорожні лягли спати і прокинулися наступного дня, коли сонце
підбилося вже височенько. Слуга пішов до стайні загнуздати коней. А
купець тим часом походжав палацом – шукав, кому б подякувати за
гостину. Одначе не зустрів нікого, а в одній залі на вікні побачив красиву
червону квітку. І тут купець згадав прохання своєї мізиночки.
«Може, це і є та нев’януча квітка»,– подумав він і зірвав квітку.
Раптом до хоромів увалився пелехатий ведмідь з вишкіреними
зубами.
– Навіщо ти зірвав мою найкрасивішу квітку? – люто заревів
клишавець.
Купець одповів тремтячим од жаху голосом:
– Пробач, ради Бога, я не хотів зробити зле, та моя молодша донька
попрохала, коли я рушав у подорож, привезти їй нев’янучу квітку, і я
пообіцяв сповнити її бажання.
Ведмідь пророкотів:
– Бери вже, віднеси їй на знак мого вітання. Але затям: ціна квітки –
дорога. Мій палац без господині, і ти повинен прислати свою доньку сюди.
Коли так не вчиниш, очікує тебе жорстока помста.
Що діяти купцеві зі скрутою в серці пообіцяв привезти ведмедеві свою
меншеньку.
Зажурений повернувся купець додому. На подвір’ї йому назустріч
кинулися доньки. Старша запитала:
– Любий татусю, чи привіз мені красивих тканин і ведмежих шкур?
Середульша, згоряючи від нетерпіння, поцікавилася:

7

derevo-kazok.org

– А чи не забув, татусю, привезти мені золоті прикраси й коштовне
каміння?
– Авжеж, не забув,– одповів купець і віддав дітям обіцяні подарунки.
– А нев’янучої квітки, мабуть, не знайшов ніде? – запитала мізинка.
– Привіз навіть це,– сказав батько, простяг юнці зірвану у ведмежому
палаці квітку і зронив при цьому.– Але обійшлася вона дуже дорого!
– А саме? – запитала дівчина нетерпляче.
– Вона коштує твого життя,– відповів купець і розповів, що трапилось
у порожньому палаці.
– Я жадала цієї квітки й заплачу за неї сповна,– мовила донька.
Наступного дня купець спорядив юнку в дорогу, відвів до ведмежого
палацу і сумно попрощався з нею на подвір’ї. А донька з високо піднесеною
головою ступила до хоромів і пройшла порожніми покоями. Коли
проминула останній, сіла на канапу й розплакалася:
– Ох, нещасна я! Невже до кінця життя буду отут самотиною?!
Та ось із ближньої зали нечутно ввійшов ведмідь, поклав лапи дівчині
на коліна й заспокоїв:
– Не сумуй і сліз не проливай! Може, ти звикнеш і все буде гаразд!
Ведмідь дбав про найсмачніші страви для дівчини, але це не
допомагало –
вона марніла на очах.
– Ти побиваєшся за рідною домівкою, певне, хочеш побачити своїх
батьків і сестер? – поцікавився якось ведмідь у юнки.
– Хіба це можливо? – спитала дівчина.– Невже справді могла б
побачити свою родину?
– Можеш! – одповів клишоногий і повів її до зали, де на стіні висіло
величезне дзеркало.
– Дивися,– сказав звір дівчині.– Дзеркало це чарівне, і ти побачиш у
ньому тих, хто тобі наймиліший.
Юнка поглянула в люстро і побачила, мов наяву, всіх своїх рідних:
батька, неньку, обох сестер.
Коли вона через кілька днів знову підійшла до дзеркала, ведмідь
запитав:
– Чи ти не