Марсіанські "зайці" [Олесь Павлович Бердник] (pdf) читать постранично, страница - 2

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

надія. Марія по­
вільно встала. Голова паморочилася, навколишні
предмети ніби розпливалися в імлі. Зірки в ілюміна­
торах кают-компанії злилися в огняні нитки, які зви­
валися спіраллю і утворювали химерний блискучий
клубок.
Марія добралася до дверей, тримаючись за висту­
пи стін. Вийшла в коридор. Слабіючий мозок вперто
нагадував: сини... сини... треба рятувати синів... тіль­
ки б устигнути...
Вона зупинилася біля аптечки, прийняла активі­
зуючий препарат. Свідомість трохи прояснилася. Ма­
рія зайшла в центральну каюту, байдуже подивилася
на пульт управління. Зореліт із субпроменевою швид­
кістю мчить до далекої зірочки. Хто тепер поведе його?
Хто виконає завдання Землі?
Якби хоч трохи сили... Щоб повернути корабель
назад... провести розрахунки, щоб зореліт не загубив­
ся в космосі... а вернувся на Землю...
Марія попрямувала до виходу, який вів до ізоля­
тора. Біля самих дверей її зупинив дзвінкий, спокій­
ний голос:
— Маріє. Вам не можна входити в ізолятор.
Жінка повільно обернулася. Довго не могла зба­
гнути — хто ж це говорить? Ага. Це голос УРа —
Універсального Робота. Ось він стоїть біля пульта пі­
лота — голубий ящик із двома руками-маніпулято­
рами. УР, або, як його ніжно звали космонавти,
6

Урчик, був чудовим розумним автоматом. Він збері­
гав у своїй електронній пам’яті всю інформацію, зв’я­
зану з польотом корабля, а також виконував необхід­
ні розрахунки в будь-якій галузі фізико-математичних
наук. І ось тепер Урчик звертався до Марії з попере­
дженням. Його очі-приймачі зовнішньої радіації —
блискали червоними вогниками, з динаміка — малень­
кого чорного отвору на грудях — знову почулися
слова:
— Ви заражені радіацією, Маріє. Ваше тіло
швидко руйнується.
— І я вмру? — вражено прошепотіла жінка. —
Я не зможу врятуватись, Урчик?
— Ні, — відповів автомат. — Ви помрете через кіль­
ка хвилин. Але що трапилося? Хто вас опромінив?
— Загинули всі члени експедиції, Урчик... Кора­
бель потрапив у надпотужний потік радіації...
— Треба повідомити Космічну Раду Землі, — ді­
ловито заявив УР. — Хай зважать на цю інформацію
при наступних експедиціях.
Марія знесилено опустилася в крісло, безнадійно
сказала:
— Хто повідомить? Хто поверне зореліт на Землю?
— Я, — лаконічно сказав автомат.
Марія здивовано поглянула на нього. І зненацька
радісна іскра надії пронизала її свідомість. Так! Це
справді можливо! Урчик може довести корабель до
Землі. І більше того... Можна спробувати... хоч це й
божевілля... спробувати, щоб він доглядав синів, коли
вона помре... Він розумний, Урчик. Він зможе. Треба
лише годувати їх УП...1 і доглядати їх... Їм буде тяж­
ко, на самоті, без людей... але вони виживуть і повер­
нуться на любу Землю... на рідну планету...
1

8

УП — універсальний продукт.

— Урчик, — несміливо сказала вона, з надією за­
глядаючи в його червоні очі. — Це чудово, що ти зу­
мієш повернути корабель... Але в мене є ще одне...
прохання...
— Говоріть, Маріє...
— Я народила двох синів, Урчик...
— Що таке «сини»?
— Двох маленьких людей. Таких, як і всі інші
космонавти, тільки ще несвідомих...
— Я зрозумів, — заявив автомат. — Вони ще не
здобули необхідної інформації для нормальної діяль­
ності.
— Так, Урчик. Так, друже... І вони залишаться без
догляду... Я скоро помру... Ти сам бачиш...
— Ви хочете, Маріє, щоб я доглядав їх?
— Так, Урчик... Прошу тебе...
— Мене не треба просити. Я роблю все, що можу.
Але ж мене не вчили доглядати за маленькими
людьми.
Марія закрила долонями палаюче передсмертним
жаром обличчя, намагаючись зібрати розбурхані дум­
ки. Що він каже? Його не вчили... Ну, звичайно, не
вчили... Що ж тоді робити?... В бібліотеці є книги...
по догляду за дітьми... Урчик вміє читати...
— Урчик...
— Я слухаю, Маріє...
— Ти зв’язаний з бібліотекою. Ти вмієш читати...
— Наукову інформацію. Але мені це не потрібно.
Все записане в моєму мозку.
— Я не про те. В бібліотеці є інформація про
виховання дітей... Їх треба годувати... і тримати
в чистоті...
— Я зрозумів. Всяка система потребує енергії.
Я спробую зробити те, що ви просите, Маріє... Тільки
є одна перепона.
9

— Яка?.. Урчик... Говори скоріше... бо я... не можу
більше...
— Я стою на місці. Я не можу пересуватись.
— Цьому можна... зарадити, Урчик... Візьми одну
з прибиральних машин. Вона пересувається... Демон­
туй прибиральний механізм... все інше використай для
себе... з’єднай із своїм монтажем... у тобі є інфор­
мація...
— Я зрозумів, Маріє. Дякую.
— Зараз... Я допоможу тобі...
Марія впала з крісла, підповзла до однієї з ніш.
Вона осліпла, морок оточив її суцільним океаном.
Звуки згасали, поєднувалися в хаотичну симфонію
і відкочувалися в бездонну прірву небуття.
Вона навпомацки знайшла двері ніші, натиснула
кнопку. Ледь помітно перед нею замерехтіли блиску­
чі деталі прибиральних машин-роботів. Вона витягла
одну з них і