Діти Дюни [Френк Герберт] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]



Френк Герберт Діти Дюни

Для Бев. За найпрекраснішу незламність нашого кохання, за те, що ділилася зі мною своєю красою і мудрістю, ставши справжньою натхненницею цієї книжки

Передмова
Френк Герберт мав напрочуд творчий та оригінальний розум. У своїй першій книзі «Дракон у морі» (1956 р.) він вигадав принцип контейнерного транспортування, який перегодом з великим комерційним успіхом утілили в життя у Японії. «Дюну», його всього лиш другий роман, було опубліковано 1965 року. Цей величний революційний твір, що ховається за епічною оповіддю про героїчного Пола Атріда, містив відомості з екології, філософії, історії та релігії.

До 1968 року вийшли ще п’ять романів Френка Герберта: «Напрямок: порожнеча», «Очі Гайзенберга», «Зелений розум», «Творці небес» і «Бар’єр Сантароги». Упродовж цього часу зростала популярність «Дюни», особливо серед університетських інтелектуалів, на яких справив значне враження комплекс знань, вплетених у велику пригодницьку історію. Роман став підручною книжкою для багатьох навчальних груп. «Всесвітній каталог»[1] вихваляв його як посібник із охорони довкілля.

Я, старший син письменника, навіть не знав, що саме створив мій батько. У 1966 році я подорожував автостопом поблизу міста Кармел у Каліфорнії, мене підвозила на своєму автомобілі «Фольксваген-жук» молода пара гіпі. Я сидів на задньому сидінні малої машини, що насилу долала дорогу, і ми собі розмовляли. Я розповів їм, що мій татусь — газетяр у «Сан-Франциско Екзамінер» і що він написав кілька книжок.

— О? — зацікавився молодий чоловік. — Що він написав?

— Та «Дюну», — відповів я.

— «Дюну»! — Він так розхвилювався, що автомобіль з’їхав на узбіччя. — Твій тато — Френк Герберт?

— Так, — нерішуче відповів я.

— «Дюна»! Я люблю цю книжку. Приятель у коледжі підсадив мене на неї. Вау! Я не можу в це повірити!

Я був приголомшений. Як я писав у «Мрійнику Дюни» — біографії Френка Герберта, — у ті роки мої стосунки з бородатим батьком складалися не найкраще. Я був бунтівним підлітком, і ми постійно кричали один на одного. Здавалося, що не мали шансів порозумітися. Але, вочевидь, тато написав щось визначне. Попри це, він небагато заробляв і як письменник, і як газетяр. Наша сім’я мала дохід, нижчий за середній, а деякі родичі вважали мого батька чорною вівцею. Казали, що він ексцентричний і простує власною дорогою. Як же мало я знав. Я ще навіть не читав роману.

Перший сиквел «Дюни» Френка Герберта — «Месія Дюни» — було опубліковано 1969 року. У цій книжці він перевернув догори дриґом те, що називав «міфом героя», і показав темний бік Пола Атріда. Частина читачів не зрозуміла цього. Чому автор учинив так зі своїм величним героєм? Тато роками відповідав на це питання, і його позиція була серйозною. Він вважав, що харизматичні лідери можуть бути небезпечними, бо здатні привести своїх послідовників до краю прірви.

Його альтернативне бачення Всесвіту зачарувало багатьох читачів, вони не могли дочекатися, щоб дізнатися, куди зверне дія циклу. Він вибудував серцевинну читацьку групу. На початку 1970-х Френк Герберт став учасником екологічного руху, а тим часом популярність «Дюни» зросла до небес. Він виступав в університетських кампусах по всій країні. Читачі прагнули продовження, але тато не поспішав із третьою книжкою, бажаючи, щоб чергова частина циклу була написана якомога майстерніше. З нагоди першого Дня Землі тато став співавтором і редактором книжки «Новий світ і несвіт», у якій ішлося про охорону довкілля. Тоді написав дві повісті: «Ловець душ» і «Творці Бога», згодом третю — «Вулик Геллстрома», яку було екранізовано. Його книжка «Поріг: досвід блакитних ангелів» теж лягла в основу фільму.

У 1976 році Френк Герберт закінчив довгоочікуване продовження циклу під назвою «Діти Дюни». Чотиричастинна публікація в «Analog»[2] на початку того року мала гучний успіх, викликавши проблеми з браком екземплярів для продажу на стендах новинок. Надходили листи від захоплених шанувальників, які полюбили цю книжку.

Дейвід Гартвел, передбачливий татів редактор у «G. P. Putnam’s Sons»[3], місяцями намагався переконати керівництво компанії, що надруковано недостатньо примірників і що коли невдовзі «Діти Дюни» вийдуть у твердій палітурці, то стануть національним бестселером, і їх розкуповуватимуть не лише фани наукової фантастики. Він запевняв, що, подібно до «Дюни», ця книжка стане хітом.

Сама «Дюна» не потрапила до багатьох списків бестселерів, оскільки її популярність наростала поступово. Від часу виходу обсяги її продажу неймовірно зросли, тоді як «Месія Дюни» продавалася порівняно добре. Але цю книжку неприхильно сприйняли критики, а загал уважав, що вона продається «у хвості» «Дюни». Чи не