Мільйон на рулетці [Євген Є] (fb2) читать постранично, страница - 5
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
4
Костя з’явився трохи пізніше, коли ми почали грати на такі великі суми, що одного охоронця вже було замало. Коли Мишко привів його, то Ігорович, глянувши на Костю, не стримався і запитав: — Тебе, що, клонували? — Що? — перепитав Мишко. — Не зважай, — сказав Ігорович і попросив познайомити. — Добре, — погодився Мишко. Вони з Костею були однакового зросту і носили одяг одного розміру. Але Мишко був блондином. Крім того, ніс Кості мав форму зламаної латинської «S», а в Мишка був розплюснутий від численних ударів. Розсічені разів сорок брови і шрам на півобличчя надавали Мишкові хижого вигляду. Був ще Сашко, наш водій. Але я майже не знав його, він постійно сидів у машині. Та й мінялися шофери досить часто: до Сашка був Володя, до Володі — Слава, а до Слави — якийсь чолов’яга, який вдало підставив нас під автоматну чергу і через те позбувся роботи. Отже, нас було п’ятеро, і ми грали в одну гру. А тому, виїхавши з казино і приїхавши в готель, піднялися в номер, знятий на паспорт Ігоровича, і чесно поділили гроші — по двадцять відсотків Мишкові і Кості, вісім — Сашкові, який сидів у машині біля готелю, а решту — нам з Ігоровичем. І кожен був задоволений своєю часткою.5
— До ресторану? — запитав Мишко, підійшовши до вікна і глянувши вниз. — Когось запримітив? — запитав Костя. — Нема нікого. Вулиця перед готельним під’їздом була безлюдна. Машина із Сашком стояла на стоянці з погашеними фарами, і тому на неї можна було не зважати. — Нікого, — підійшовши до Мишка, підтвердив Костя. Оскільки обійшлося без погоні й переслідувань, залишок ночі ми провели в ресторані, усім припала до смаку його кухня.Розділ 2 «Наступного дня»
Першу половину дня ми проспали кожен у своєму номері. Звичайно, це могло видатися дивним, з огляду на те, що в кожного з нас була квартира. Але це вже було звичкою. Ми ніколи не грали в одному й тому самому казино двічі і частіше, ніж раз на два-три роки. Ми їздили по країні, зупинялися в готелях і, навіть повернувшись у своє місто, місто великих казино, не хотіли порушувати звички, традиції того, що приносило нам успіх, дозволяло вигравати. Я прокинувся, коли сонце вже перевалило за полудень. Душ. Сніданок — чотири чашки гарячої кави, смак якої, так само, як і зубна паста, не могли заглушити перегар. Потому покоївка принесла мені з пральні пару чистих сорочок, відтак я побачив своє відображення в люстерку стінної шафи, у дзеркалі ліфта, що спустив мене на три поверхи вниз, і криве віддзеркалення на мідній ручці дверей з номером «627».Опісля зайшов до кімнати Ігоровича, він зустрів мене в халаті. Мав хворобливий вигляд і, як завжди о такій порі після великого виграшу, кривився від головного болю, що завдавав нестерпних мук при кожному вимовленому чи почутому слові. А коли в його номері з’явилися Костя і Мишко і в унісон запитали як він провів ніч, Ігорович схопився однією рукою за голову, а другою протестуюче замахав і застогнав: — Помовчте…. Мишко, який звик до таких сцен, співчутливо глянув на нього, розтиснув свого величезного кулака, і Ігорович побачив на його долоні пластиковий флакон із аспірином. Дві таблетки, склянка води. Хвилин сім повної тиші, релакс у кріслі, і Ігорович уже міг говорити, не роблячи над собою зусиль: — Сорочки не приносили? Костя кивнув на стіл, де лежали загорнені в поліетилен сорочки. — Я хутенько, — сказав Ігорович і пішов у ванну. Мишко дістав пульт і ввімкнув телевізор.
Последние комментарии
11 часов 57 минут назад
19 часов 56 минут назад
1 день 10 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 14 часов назад