Мільйон на рулетці [Євген Є] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (90) »
4
— Робіть ваші ставки. «П’ять». — Ставок більше немає. Я навіть не глянув на колесо. Не чув стукоту кульки. — Виграло «п’ять». — Робіть ваші ставки. «Дев’ятнадцять». — Ставок більше немає. — Виграло «дев’ятнадцять». — Робіть ваші ставки. «Двадцять дев’ять». — Ставок більше немає. — Виграло «двадцять дев’ять». — Робіть ваші ставки. «Двадцять вісім». — Ставок більше немає. — Виграло «двадцять вісім». Я вигравав, ні на секунду не задумаючись про гру. Я був налаштований на виграш. Хоча, правильніше сказати, на виграш був налаштований мій мозок, він віддавав накази пальцям. «Тринадцять». «Тридцять шість». «Одинадцять». Я поставив на «тридцять п’ять» і програв. Але одразу ж знову виграв, збільшивши ставку вп’ятеро. Я вигравав раз за разом, і система не підводила мене. І я знав, що виграє «п’ятнадцять», коли попросив круп’є поміняти мої фішки з «п’ятдесяти» на «двадцять п’ять», віддавши йому весь залишок на чай. «Двадцять два». «Вісімнадцять». «Дванадцять». І через два кони відразу чотири ставки: «Три», «третя дюжина», «червоне», «лишка» — я виграв у всіх чотирьох. Я знав цю гру. Я жив нею вже багато років. Я придумав стільки систем, що «теорія імовірності» була для мене просто дитячою лічилкою. Я грав і вигравав без емоцій, без почуттів. Стіл перетворився на конвеєр, за яким стояло два круп’є на одному кінці, а я на іншому, — звідти сипалися фішки з виграшем. Я знав десять із одинадцяти чисел, на яких зупинялася кулька. Мій мозок породжував їх, тому що в ньому не існувало нічого, крім них. Я не сумнівався, що наступним випаде «тридцять шість», і поставив на нього. Я був упевнений, що виграє «двадцять вісім», коли міняв фішки по «двісті п’ятдесят» на фішки по «тисячі», але виграло «чотири», а розпорядники гри вирішили, що й цього разу я зміг угадати числа. Круп’є поміняли, навіть не попередивши мене. — Виграло «чотири». Я глянув на гору фішок, які вони підсунули до мене.5
Я зрозумів, що колесом керує інша людина, тільки коли почув її голос: — Робіть ваші ставки, — голос був злим. Але даремно круп’є сердився. «Двадцять один». — Ставок більше немає. І через секунду: — Виграло «чотири». Я одразу зрозумів, що круп’є навмисно направив кульку на «четвірку», і що тепер виграватимуть тільки ті номери, які вибере він. Гра втратила сенс, але я не міг зупинитися. Ніщо не могло зупинити мене. І я поставив на «сім», будучи впевненим, що це число випаде наступним, і зовсім не здивувався, коли кулька зупинилася ліворуч від сімки на «двадцять вісім». Наступним мало виграти «десять», і я потягнувся до стосика фішок, щоб поставити на «десять». Але тут чиясь рука торкнулася до мого плеча, і чийсь голос сказав мені: — Досить, — те слово, після якого я мав зупинитися. Дотик, слово — і гра закінчилася, перестала існувати для мене.6
— Досить, — і я спам’ятався. Казино було переповнене. Дим над столами, офіціанти з тацями, заставленими келихами. Люди навколо мене. Хтось сміявся. Хтось показував великий палець. Хтось говорив: — Молодець. І дві жінки з обох боків від мене — блондинка і рудоволоса. Одна тримала довгий мундштук, інша поклала підборіддя на зведені руки, завдяки чому її ямочки на щоках стали ще помітнішими. — Ти чудово грав, — сказала білявка, пускаючи дим малими кільцями. — Пригости мене чимось, — попросила руда, голосом, що обіцяв мені любов. Я глянув на фішки. Вони були чорні по краях, із трьома нулями й одиницею на кожному з пласких боків. Дві фішки першій: — На удачу. І дві фішки другій — жриці кохання: — Замов собі чого-небудь. — Чого захочу? — Авжеж, — я всміхнувся. — Цього буде мало. — Скромність, — нагадав я, — скромність і стриманість. — Скромні вмирають першими, —- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (90) »
Последние комментарии
2 дней 8 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 12 часов назад