Третій фронт [Владислав Івченко] (fb2) читать постранично, страница - 166

сильний!

— Ти хворий. У тебе температура. Щось не так із ногою. Вона розпухла! Терміново треба до лікарні!

— Я — здоровий. Посади мене в цей човен. — Я показав один із човнів, що були прив’язані біля пристані.

— Давай я попливу з тобою. Я допоможу доплисти до Райгорода, а вже в місто ти підеш сам.

— Ні, ти поїдеш до своїх. Ти заслужив відпочинок і щастя. Передавай їм привіт. А вже коли я повернуся героєм, ти прийдеш до мене, і ми разом підемо в похід на кремлядь.

— Владюшо, ти ледь говориш! Якщо по дорозі будуть чудовиська, вони одразу знищать тебе!

— Посади мене в човен! — наказав я. Язик справді не слухався, лежав у роті напівмертвою рибиною.

— Ти хочеш померти? Через Білу вбивцю?

— Дурню, я хочу закінчити нашу боротьбу знаком оклику! Ми створили третій фронт, ми врятували Україну, але тепер ми мусимо забезпечити їй майбутнє і знищити кремлядь! Саме для цього я і пливу в Райгород! Аби повернутися звідси з надпотужним військом героїв! І знищити кремлядь! Обов’язково напиши про це! Щоб люди знали і чекали! А поки що допоможи мені сісти у човен!

Бухгалтер трохи повагався, але потім таки допоміг.

— Тепер подавай зброю, — наказав я. Сам одягнути панцир не зміг, Бухгалтеру довелося зійти в човен і одягти мені обладунки. — Шолом теж.

Невдовзі я вже був готовий. У шоломі, панцирі, зі щитом, списом і шаблею. Наколінник на поранену ногу не наліз, вона справді сильно розпухла, але я сказав, що наколінник і не потрібен.

— Ну все. Бухгалтере, дякую за допомогу. Зараз повертайся до своїх. Далі зберігайте конспірацію, бо вас шукатимуть. Напиши про те, що я тобі сказав, і відпочивай, набирайся сил. Коли я повернуся з військом, ти про це дізнаєшся. Схочеш продовжити боротьбу — доєднаєшся до нас, а ні, то залишайся з родиною, ми самі знищимо кремлядь. Не прощаюся. Перебий ланцюг.

Бухгалтер пістолетною кулею розбив ланцюг, яким був припнутий човен.

— Може, візьмеш пістолет?

— Ні, в Райгород треба плисти лише з холодною зброєю. Штовхни човен сильніше. — Я узявся за весло, за допомогою якого збирався керувати.

— Бувай, Владюшо. Я дуже хочу ще побачити тебе.

— Не сумнівайся. Тільки ти можеш мене не впізнати, таким я буду довершеним!

Бухгалтер штовхнув, і човен поплив до середини річки. Там його підхопила течія, я розвернувся. Підняв руку на знак прощання. І потроху поплив. Ледь тримався, щоб не завити, так боліло, але знав, що терпіти залишилося недовго. Сил вистачило до першого повороту. За ним Бухгалтер мене вже не бачив, я ліг на дно і усміхнувся. Тепер усе. Аж зареготав від збудження. Поранена нога палала. Мабуть, рана гнила. Гангрена. Але вже невдовзі явиться перше чудовисько і вб’є мене, самотнього слабкого мандрівника. Нехай убиває, навіть після смерті я завдаватиму ударів. Я обдурив кремлядь, пустив її помилковим шляхом, примусив вважати, що я і є її головним супротивником і саме від мене залежить, чи вистоїть Україна, чи ні. І кремлядь повірила, вона забула про все і почала полювати на мене. А насправді я ж був лише манівцем, я відволікав увагу від того, що Український герой іде. Я всім казав, що його немає, але деякі ознаки вказували, що він іде. І кремлядь могла знищити його раніше, ніж він би зміг добратися до Шаблі та Хреста, набути своєї величезної сили. Я хотів відволікти вогонь, пожертвувати собою заради нього. Звісно, кожен хоче бути головним героєм, а не якимось хлопчиком, який ніс герою воду й був жорстоко вбитий на самому початку фільму. Ми не хочемо бути другорядними персонажами, які слугують лише для розвитку сюжету чи пояснення мотивацій головних героїв. Але треба дивитися правді в очі. Мало хто з нас має якості головного героя. І я не мав. Колись давно я мріяв, що, можливо, я і є тим Українським героєм, який прийде і врятує країну.

Весь мій шлях до чудовиськ був перевіркою себе — чи вартий я того високого звання. Деякий час мені здавалося, що вартий. Але потім я зрозумів, що я цілком другорядний персонаж цієї великої боротьби. Я міг би образитися чи роздратуватися, та я сприйняв усе спокійно. Ні — то ні. Якщо мені випала роль хлопчика, що несе воду головному герою, я зроблю це найбільш ефективно. Обдурю ворогів, принесу воду, напою героя, потім відведу від нього ворогів і загину так, щоб герой схотів помститися і ця жага надала йому сил у фінальній битві. Я все так і зробив. Почав будувати третій фронт, головне і єдине завдання якого полягало в порятунку України до того, як прийде Український герой. Щоб його не вбили, коли він іще не мав сили, коли навіть не знав про своє геройство. План спрацював, третій фронт виник, Україна врятована. Більше того, тепер кремлядь чекатиме мого повернення. Вона прочитає моє звернення, яке розмістить Бухгалтер, і почне готуватися до появи війська з Райгороду. Кремлядь повірить мені, як вірила раніше. І чекатиме удару там, де його не буде. А Український герой у цей час набиратиметься сил. А потім ударить — і тільки тоді, вже помираючи, кремлядь дотумкає, як я її обдурив! І