Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Слог хороший, но действие ГГ на уровне детсада. ГГ -дурак дураком. Его квартиру ограбили, впустил явно преступников, сестру явно украли.
О преступниках явившихся под видом полиции не сообщает. Соглашается с полицией не писать заявление о пропаже сестры. Что есть запрет писать заявление ранее 3 дней? Мало ли, что кто-то не хочет работать, надо входить в их интерес? Есть прокуратура и т.д., что может заставить не желающих работать. Сестра не
подробнее ...
пришла домой и ГГ отправляется в общественную библиотеку, пялясь на баб. Если ГГ и думает, то головкой ниже пояса. Писатель с наслаждением описывает смену реакции на золотую карту аристо. Диалоги туповатые, на уровне ребёнка и аналогичным поведением. История драки в школе с кастетами и войнами не реально глупая. Обычно такие тупые деологи с полицией, когда один сознаётся в навете оканчивается реальным сроком. Когда в руки ГГ попали вымогатели с видео сестры, действия ГГ стали напоминать дешевый спектакль. Мне данный текст не понравился, сказочно глупый.
Я на човні з чудовою білявкою відбиваюся веслом від рептилоїдів. Вивів чорнилом: «Бажаю ніколи не зустрітися з героями цієї книги. Владюша» — і поставив гарний підпис, схожий на пагоду.
— Дякую! — прохрипів військком, нахилившись до мене. — Якби міг, я б допоміг, але зараз нас дуже душать, щоб давали план призову. Нічого не можу зробити. — Він зітхнув і знизав плечима.
Я кивнув. Уже не було сил дратуватися від цієї країни. Він іще раз потиснув мені руку, і я пішов. Вийшов на вулицю, присів там на гранітний парапет, закурив. Був у старому камуфляжі, який використовував під час експедицій. І подумати не міг, що камуфляж згодиться для армії. Поруч стовбичили інші призовники, теж здебільшого у камуфляжі. Дехто пиячив. Пили пиво або горілку з крамниці через дорогу. Прапорщики просили дуже не напиватися, просили родичів дивитися за своїми. Але ті напивалися. Вже кілька ледь стояло, кілька дрімало на дерев’яних лавах під парканом.
— Забирайте їх швидше, поки вони ще транспортабельні! — хвилювався військком, що вибіг керувати відправкою чергової групи. Підійшов до мене, теж закурив. — Сама алкашня. Ну от уяви, прийшов один, на медкомісії каже: готовий служити, тільки мені потрібна пляшка пива кожні дві години. Інакше не можу!
Я кивнув. Подумав, що разом зі мною медкомісію проходив пацан, який попросив, щоб йому давали в армії метадон, бо сидів на ньому вже кілька років. Мобілізація скаламутила такі людські прошарки, що я вже ні з чого не дивувався. Трохи було ідейних, патріотів, а всі інші — ті, хто не зміг або сховатися, або відкупитися. Тобто сміття. Не дуже розумів, як із таким людським матеріалом можна було успішно воювати, але зараз же було перемир’я, а там їх, може, чогось і навчать.
Військком пішов у справах, утретє підійшов, уже коли майбутнім артилеристам наказали сідати в автобуси. Приніс камуфляжну куртку.
— Ти вбраний легко, а воно ж весна холодна, на ось, візьми. Це тобі від мене і моїх товаришів, які твою енциклопедію читали. Не мерзни.
Куртка була нова і досить тепла, я здивовано подякував. Все-таки не звик отримувати прямий матеріальний зиск від своєї наукової діяльності.
— Накинь, — порадив військком. Я залюбки погодився.
— Ну, щасливої дороги.
— Дякую.
Невдовзі вже сидів в автобусі. Там було прохолодно, салон вимерз, водія попросили ввімкнути пічку, але той сказав, що зламана.
— Нічого, мужики, набздите ще так, що дихати нічим буде.
Новобранці зареготали. Більшість були п’яні, деяких заносили товариші. Повантажилися, розклали речі на полицях і в проходах, рушили. Автобус старий, їхав важко, двигун надсадно ревів, підлога дірява. Я вкутався у куртку і хотів позгадувати минулі пригоди. Їх у мене було достатньо.
— Ти чим займаєшся? — спитав хлопець, що сидів поруч. Він був напідпитку, але в нормі, і далі не продовжував, як інші.
— Учений.
— Який учений? — здивувався хлопець.
— Альтернативний біолог.
Звісно, держава й офіційна наука не визнавали ані мене, ані мого напряму, але мені було на них начхати так само, як і їм на мене.
— А що, у вчених броні від призову немає?
— Як бачиш.
— А я ремонтами займаюся.
Розмовляти мені з ним не хотілося. Я б відвернувся чи ще якось дав це зрозуміти — дивився б у вікна, з яких щезали журбівські вулиці, — але подумав, що мені з цими хлопцями служити мінімум рік і треба налагоджувати стосунки, щоб не подумали, що я пихате чмо. Вирішив підтримати бесіду.
— І як, робота є?
— Та не дуже, криза ж. Будинки нові здають, квартири в них люди купують, щоб гроші зберегти. Гроші знецінюються. Так-от, квартири купують, а ремонти не дуже роблять. Цілі будинки нових квартир без ремонтів. Бо ремонт роблять, коли жити треба, а житло у всіх є, нові квартири нехай почекають, що там далі буде. Малувато роботи.
Був він якийсь сумний. Я розумів, що радіти особливо нема з чого. На рік відривають від родини, друзів, роботи. І це ще в кращому разі, бо в гіршому можна опинитися на фронті, отримати поранення, а то й узагалі померти героєм. Але цей хлопець був аж занадто сумний.
— Владюша, — подав я руку.
— Віктор, — сказав хлопець і потиснув. Одразу помітно, що робоча людина: міцний потиск, груба, схожа на наждак шкіра. Такої в офісних хом’ячків не буває.
— Ну, розповідай, що тебе тривожить. Бачу, що неспокійно тобі, — сказав я. Віктор аж трохи перелякано на мене подивився.
— Звідки ти знаєш? — спитав пошепки.
— Ну, я ж учений. Я всіх наскрізь бачу.
Він придивився до мене. Мабуть, хотів побачити усмішку — підтвердження того, що я жартую. Але не побачив. Я був серйозний.
— Розповідай, розповідай, — наказав я. Віктор почервонів, розгубився.
— Ти думки читаєш? — спитав він пошепки.
— Читаю, але в тебе дуже нерозбірливий мозковий почерк. Важко читати. Розповідай. — Я не те щоб його розігрував, просто хотів одразу заробити репутацію незвичайної людини. Віктор кивнув і почав розповідати про подругу. Дуже хвилювався, що вона
Последние комментарии
9 часов 59 минут назад
17 часов 59 минут назад
1 день 8 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад