Проти переконань [Ольга Мак] (fb2) читать постранично

ПРОТИ ПЕРЕКОНАНЬ

Olha Mak

Against Conviction

Novel

Ольга Мак

Проти переконань

Роман

1959

___________________________________________

НАКЛАДОМ ВИДАВНИЦТВА «ГОМІН УКРАЇНИ»

ТОРОНТО, ОНТ., КАНАДА

БІБЛІОТЕКА ВИДАВНИЦТВА «ГОМІН УКРАЇНИ»

Ч. 12

Обгортка роботи Мирона Левицького.

Copyright

_______________________________________________

Printed by “Homin Ukrainy” (Ukrainian Echo) Publ. Co. Ltd.

Toronto, Ont. Canada

Променистий ранок гойдався на верховіттях вкритих рясним цвітом яблунь і струшував додолу рої біло-рожевих пелюсток, а вітер підхоплював їх у леті й ніс кудись за ріг будинку, або осаджував попід низько постриженою травою, що обрамлювала клюмби шпитального подвір’я. По другому боці лікарні вже добре пригрівало сонце, але тут, з заходу, в межах тіні, що падала від будинку, було холодно, і неторкнена ще роса перлилася на обважнілих вінчиках нарцисів і тюльпанів. Збираючи данину з пахучої піняви дерев, в одну ноту гуділи бджоли — чисто, ніби хтось дув без перерви у вузьку шийку пузатого дзбанка, і невидима зозуля кидала в погожу тишу подвійні краплі свого кришталевого голосу: «Ку-ку, ку-ку!..»

Перед ґанком операційного відділу нетерпеливо проходжувався немолодий уже мужчина, так віком біля п’ятдесятки, і безжалісно ламав у заложених за спину руках свого нового капелюха. Він уже всоте перемірив нервовим кроком висипану жорствою доріжку, неодмінно завертаючи там де кінчалися границі тіні, немов би натикаючись на невидиму перешкоду, і викурив, не знати яку з черги цигарку. Нагадував собою лева, недавно посадженого в клітку, ще сильного й дикого, але вже збезчещеного дотиком тенет й упокореного ґратами, опинившись за якими, цар звірів став невільником і дивоглядом для цікавої юрби.

Мужчина мав справді щось лев’ячого в пружній, м’якій ході, в гордій посадці гарної, припорошеної сивиною голові і в кожному русі сильного, мускулистого тіла. Лишень його великі гранітно-сірі очі мали в собі вираз понурої мертвеччини, притаманної одиноко спустошеній людській духовості. Так, ці очі були суто-людськими, бо десь у глибині їхнього спустошення жеврів вогник чогось невимовно болючого, трагічного і... злого.

Не підлягало сумніву, що в молодості цей мужчина був красенем, а й тепер, без огляду на сивину й дві різкі зморшки, що збігали вниз по щоках, він привертав до себе увагу, як зразок зміненої віком, а все ж незаперечної і нев’янучої вроди, здібної донести свій чар аж до глибокої старости. Час пошкодив йому мало: відняв одне, додав інше, але не зробив нічого недоречного, що б порушило загальну гармонію цього рідкого у своїй красі типу.

Він ходив і ходив.

Як довго!.. Як дуже довго! Котра це вже може бути година: дев’ята, десята?..

Крутилися у подувах вітру біло-рожеві пелюстки яблунь, гуділи в одну ноту бджоли, і невидима зозуля кидала у погожу тишу подвійні краплі свого кришталевого голосу: «Ку-ку, ку-ку!..»

Чому ж так довго?!

І ось нарешті легко відчинилися двері, а в них з’явилася білосніжно-строга, туго накрохмалена сестра.

— Герр Березофскі!.. — кивнула чоловікові й дала знак.

Тепер Березовський недовірливо подивився на сестру, питаючи очима: Вже? Справді вже?..

З завмираючим серцем переступив поріг медичної святині і увійшов у довгий коридор, де невидимо клубочився тяжкий запах наркози й ліків і де панували тільки дві барви: молочно-біла і ясно сіра. Обережно ступаючи по лінолеумовій доріжці, простував за шурхотячою постаттю сестри, а ноги його тремтіли й вгиналися в колінах.

— Уже? Чи ж це можливе?

Двері праворуч, двері ліворуч — і скрізь врочиста тиша зачарованого царства, де повно таємниць і де не сміє жити ніякий звук. І так, як повинно бути в зачарованому царстві, одні з дверей безшумно відкрилися, а з них тихенько викотився високий візок на гумових колесах, штовханий ззаду двома білими постатями.

Сестра обернулася до відвідувача і поклала палець на уста.

— Будьте уважні, — шепнула. — Вона ще не очуняла після наркози.

Березовський повільно приступив до візка й з острахом сковзнув обережно зором вздовж контурів постаті, що лежала на ньому, вся загорнена в біле. Боявся відразу глянути відважніше, бо не ручив, що не вибухне нелюдським криком, не осліпне, не зімліє, або нагло не згине. Тому зиркнув тільки раз і зараз же приплющив повіки. У голові все йшло обертом, бракувало повітря, серце безладно калатало в грудях, мов язик дзвона, що б’є на сполох.

Перечекав трохи, вгамовуючи себе, і як тільки набрав --">