Мазепа (скорочено) [Володимир Миколайович Сосюра] (fb2) читать постранично

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

Володимир Сосюра

МАЗЕПА

Поема

(Скорочено)

Вступ

Навколо радощів так мало...

Який у чорта «днів бадьор»,

Коли ми крила поламали

У леті марному до зорь.

І гнів, і муку неозору

Співаю я в ці дні журби,

Коли лакеї йдуть угору

Й мовчать раби...

Німій, одуреній, забитій,

Невже не встать тобі від ран?

Москві та Жечі Посполитій

Колись жбурнув тебе Богдан.

А потім хтів тобі Мазепа

Від серця щирого добра...

Його ж ти зрадила і степом

Пішла рабинею Петра.

Хіба не жах: своєї зброї

Не маєш ти в ці скорбні дні...

У тебе так: два-три герої,

А решта — велетні дурні.

У тебе так: все безголів'я,

Що на багно кричить: «Блакить!»

Якби я міг, якби зумів я

Тебе, Вкраїно, воскресить...

Твої шляхи — відчай і камінь,

Така прекрасна й, мов на гріх,

Ти плодиш землю байстрюками —

Багном і гноєм для других.

У голові твоїй — макуха:

Хіба ж ти можеш жить сама,

Російсько-польська потаскуха,

Малоросійськая тюрма.

Веди ж, безумна, до загину

Мене на розстріли і жугь...

Ах, я люблю тебе, Вкраїно,

І сам не знаю, що кажу.

Я ж син твій, син, що йшов за тебе

На смерть і реготи не раз,

Той, що прокляв і Бога й небо,

Аби тобі був слушний час.

Я йшов кривавими житами

І знов піду, де гул і мла,

Лиш одного я хочу, мамо,

Щоб ти щасливою була.

(...)

XI

Мазепа — писар курінний,

Юнак лукавий і хоробрий.

Його життя розширив обрій

З життям безперестанний бій,

Щоб знявсь він птахом до зірок.

Та жаль, в Січі нема жінок.

Вперед! Любов'ю я горю,

Любов'ю до свого героя

І до народу, чий він син,

Чия в бою не схибить зброя.

Я ж українець, як і він.

..................................................

І син донецького я степу,

Що розірвав потали гать,

Я серцем хочу показать

Страшну трагедію Мазепи,

І в ній в той час страшний незгоди

Трагедію мого народу:

Мазепа не осяг висот,

Куди ведуть життя ідеї...

В години зради і негод

Його прогнало лихо злеє

З землі омріяних свобод,

Як Богом обраний народ

Прогнав в легенді Моїсея.

Любив Вкраїну він душею

І зрадником не був для неї.

А Карл Дванадцятий?! Це — так,

Як Вашингтонові французи

Допомагали. Аж ніяк

Це, мій товаришу і брате,

Не можна зрадою назвати.

І хай упав він в боротьбі

На злі, скривавлені дороги...

Цар православіє собі

Взяв за союзника страшного.

Церкви Мазепа будував,

А цар із дзвонів лив гармати,—

І цим, товаришу і брате,

Хребет Мазепі поламав.

І красеня зів'яли брови

Разом із серцем у Молдові.

Він серцем біль народу чув,

Що вдаль дивився крізь багнети.

І єзуїтом він не був,—

Це тільки вигадка поета.

І кров стікала на ріллю,

Стискалось коло вужче й вужче...

О Пушкін, я тебе люблю,

Та істину люблю ще дужче!

.........................................................

Чого ж Мазепа не розбив

І не злетів він до висот?..

Бо не пішов за ним народ

Шляхом і радості й надії.

Не зрозумів його він мрії...

Та й як він зрозуміти міг

На перехресті злих доріг,

Під ураганами негод!..

Бо помиляється й народ,

І гнеться, як від бур лозина,

Та не ламається з негод.

Прости мене, моя Вкраїно!

Тобі молюсь... Мене прости!

Мене ж бо породила ти,

Мені дала ти карі очі,

Й я бути виродком не хочу.

Ти у кривавих злих вітрах

Ішла, не маючи кордонів,

В глухих оголених степах

На люту радість царських тронів,

Не так, як Венгрія. В горах

Була її відпорна сила,

Хоч тьма і Венгрію давила,

Хоч предком був її Атілла.

Не досягли ми тих висот,

Що сяють іншим в морі слави...

Бо помиляється й